У селі Шпирки неподалік Бара вже понад десять років живе незвичайне господарство. Тут вирощують нубійських кіз — тварин із довгими висячими вухами, дружнім характером і молоком, з якого виходять особливо смачні сири. Історію розповідає власний кореспондент Жмеринка онлайн Мар’яна Махан-Гуцал.
Ідея займатися козами виникла в Ірини Гончар понад десять років тому. Якось жінка побачила нубійських кіз у блогерки і буквально закохалася в цю породу. Тоді в Барському районі таких кіз майже ні в кого не було. Спочатку родина утримувала різні породи — ламанчів та альпійських кіз. Згодом у господарстві з’явилися нубійські. Першою стала коза на ім’я Нубіра, яка й досі живе у родині Гончарів.
Справу розпочинали разом із чоловіком Станіславом, допомагала й свекруха. Сьогодні у господарстві понад десять кіз, хоча кількість постійно змінюється: народжуються козенята, а частину тварин купують люди, які приїжджають сюди, пробують молоко та закохуються в цю справу.
«Кожна коза має свій характер і свої особливості. У кожної є ім’я. Одні спокійніші, інші першими кудись лізуть, навіть на дерева. Колись була одна коза, яка дуже голосно мекала», — ділиться господарка обійстя Ірина.
За словами жінки, людей найбільше дивують красиві довгі вуха нубійських кіз, а ще розміри козлів, які значно більші за звичних для нас кіз. Нубійські кози не схожі на звичайних не лише зовні. Вони потребують особливого догляду та знань.
«Треба хотіти цим займатися і любити цих кіз, адже вони потребують особливого догляду», — каже Ірина.
Родина постійно покращує умови утримання тварин: провели воду, придбали нову годівницю, дбають про комфорт своїх улюбленців.
Нубійські кози славляться смачним і жирним молоком, яке чудово підходить для сироваріння. Першим сиром, який почали виготовляти Гончарі, була бринза. Згодом асортимент розширився. Сьогодні тут роблять моцарелу, качоту, адигейський сир, топлене масло хі без домішок, а також експериментують зі смаками — додають паприку, томати та горіхи. Для виготовлення одного кілограма сиру, залежно від сезону, потрібно від шести до дев’яти літрів молока.
Сири родина продає на новому ринку в Барі, через соціальні мережі та на замовлення. Водночас і самі господарі щодня споживають власну молочну продукцію та переконані у її користі, особливо для дітей.
У родині Гончарів четверо дітей. Вони змалечку ростуть поруч із козами, не бояться їх, доглядають і граються з ними. Часто до господарства приїжджають люди, аби просто подивитися на незвичних тварин, погладити їх та відчути атмосферу сільського життя. Своє повсякдення Ірина показує і в невеликому блозі в TikTok, де ділиться буднями господарства та життям у селі.
Господарство розташоване в мальовничому місці: через дорогу — поле, поруч ліс, простір для випасу і краєвиди, які додають особливого затишку цьому обійстю. Попри те, що за плечима вже понад десять років праці, родина не зупиняється на досягнутому.
«Я мрію про власну сироварню, великий холодильник, щоб усе було відповідно до технології. Хочеться виготовляти цікаві сири — маасдам, сири з пліснявою. Для цього потрібні професійніше обладнання та відповідні умови», — розповідає Ірина.
А поки що вона продовжує робити те, що любить найбільше.
«Я люблю своїх кіз, їхні характери, те, що вони приязні й кумедні», — додає господарка.
І, здається, саме ця любов до своєї справи відчувається в усьому: у доглянутих тваринах, домашніх сирах і затишному обійсті, де кози з довгими вухами давно стали не просто господарством, а справжнім способом життя.
Автор Мар’яна Махан-Гуцал, фото авторки та з архіву Ірини Гончар.