Коли чоловік — на фронті, світ змінюється не лише для нього. Вдома, за сотні кілометрів від бойових дій, його родина живе в стані постійного психологічного напруження. Стрес, тривога, провина, страх — усе це супроводжує жінок і дітей військових. Як підтримати себе та дитину в такій ситуації? Коментує для Жмеринки.онлайн психологиня Аліна Хранітель.
“Мобілізація чоловіка — це внутрішня втрата, яку жінка переживає як емоційний розрив”
«Коли чоловік іде на війну, для жінки це не лише фізична відсутність близької людини. У психіці виникає внутрішній розрив, який болить щодня. Це — не просто побутові труднощі, це тривога, провина, біль і глибоке відчуття самотності», — пояснює Аліна Хранітель.
Жінка часто проживає цей стан як втрату. Виникають такі почуття, як: “я його втратила”, “мені страшно”, “я не справляюсь”. І це нормально.
“Не засуджуйте себе за негативні емоції. Ви маєте право сумувати, злитися, втомлюватися. Це не слабкість — це етап адаптації”, — наголошує психологиня.
Почуття провини — часте, але небезпечне
Часто жінки несвідомо відчувають провину за те, що вони — у відносній безпеці, а чоловік — ні. Але, як каже Хранітель, це почуття треба визнати, а не пригнічувати:
“Провина не допоможе. Ваше життя — це те, заради чого він бореться. Не замикайте себе в ролі тієї, що чекає і страждає. Скажіть собі: я живу, я підтримую, я зростаю”.
“Підтримуйте себе — це потрібно і вам, і дитині”
Психологиня наголошує: жінка повинна знайти внутрішню опору, перш ніж зможе бути опорою для інших.
“Пам’ятайте: ваш внутрішній баланс — це безпечний простір для дитини. Знайдіть тих, хто може підтримати вас — інші мами, родичі, психотерапевт. Психотерапія — це не поради. Це досвід, який допомагає вижити там, де немає ґрунту під ногами.”
Як говорити з дитиною, коли тато на війні
Дитина сприймає відсутність батька глибше, ніж дорослі можуть собі уявити. У неї ще немає механізмів, щоби впоратись із тривогою самостійно. Батькова відсутність може ідеалізуватись або ж навпаки — сприйматись як зрада.
“Дитина не вміє розрізняти, що є тривожним сигналом, а що — лише відсутністю. Якщо ми мовчимо — вона фантазує. І ці фантазії часто гірші за реальність,” — каже спеціаліст.
“Дитині важливо знати: тато її пам’ятає і любить. Замість мовчання — підтримуйте зв’язок з образом батька. Нагадуйте про нього щодня, через спогади, речі, фото, відеозв’язок”, — радить психологиня.
Також не варто брехати або “замовчувати” реальність.
“Краще чесно, але з надією. Пояснюйте: тато зараз виконує важливу місію. І обов’язково кажіть: ‘Тато тебе дуже любить'”.
5 ключових порад від психолога Аліни Хранітель:
- Дозвольте собі почуття — не пригнічуйте емоції.
- Говоріть з дитиною чесно, але з надією.
- Зберігайте присутність тата в повсякденному житті.
- Не намагайтесь бути всім одночасно — шукайте підтримку.
- Пам’ятайте: ваше життя має продовжуватись — заради себе й дітей.