20 листопада 2025 року перестало битися серце мужнього захисника України Олександра Тузенка. Він пішов у Вічність у розквіті сил, із нездійсненими планами та мріями, залишивши у глибокій скорботі маму Оксану Володимирівну, батька Володимира Олександровича, сестру Наталію, дружину Олену та сина Владислава. Сержант, технік роти дистанційного мінування, загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області. Поховали Героя у рідному селі Кудіївці на місцевому кладовищі.
Олександр Володимирович Тузенко народився 24 травня 1991 року. Його дитинство минало серед рідних людей, у теплі батьківського дому та щирій любові сім’ї. Саме родина стала тим міцним корінням, з якого виросли його людяність, доброта та незламний характер.
З ранніх років Олександр вирізнявся щирістю, відкритістю та добрим серцем. Відвідував дитячий садок «Вишенька», навчався у місцевій загальноосвітній школі І–ІІ ступенів. Учителі та друзі пам’ятають його життєрадісним, веселим хлопцем із тонким почуттям гумору. Він умів підтримати, розрадити та подарувати усмішку навіть у найскладніші моменти. Любив спорт, був працьовитим і завжди готовим прийти на допомогу.
Олександр здобув кілька мирних професій: штукатура-лицювальника-плиточника, тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, слюсаря-ремонтника та водія транспортних засобів. Навчався у Жмеринському вищому професійно-технічному училищі та Кузьминецькому професійному аграрному ліцеї. Працював у будівельній сфері, не боявся важкої праці та завжди прагнув бути надійною опорою для своїх близьких.
У 2013 році Олександр створив власну сім’ю. Разом із дружиною Оленою вони виховували сина Владислава — найбільшу радість і сенс його життя. Для рідних він був люблячим чоловіком, турботливим батьком і людиною, на яку завжди можна було покластися.
Коли на українську землю прийшла велика війна, Олександр не залишився осторонь. 27 квітня 2022 року він став до лав Збройних сил України та гідно ніс службу. Мужньо боронив рідну землю, не ховаючись від небезпеки, адже понад усе любив Україну і хотів бачити її вільною та незалежною.
За особисту відданість, сміливість і сумлінне виконання військового обов’язку Олександр був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медалями «За оборону України», «За особисту хоробрість», «Хрест Підтримки» та «Залізний Хрест».
Втім, найбільшою нагородою для нього завжди залишалися повага побратимів і мирне небо над рідним домом. Олександр Тузенко був людиною світла. Його добре слово, щира усмішка та сильний дух назавжди залишаться у серцях усіх, хто його знав. Він зустрічав життя з гідністю, а війну — з мужністю.
— «Ти був тим, хто не сховався від війни, ти зустрічав її в обличчя, твоя сміливість, твоє слово – залишаться з нами назавжди…» – саме так відгукуються побратими у соціальних мережах про мужнього Захисника, який ціною власного життя наближав таку необхідну нам усім перемогу.
22 травня у Кудіївецькій гімназії відбулася церемонія відкриття меморіальної дошки загиблому випускнику та мужньому захиснику України Олександру Тузенку. На урочистому заході були присутні рідні та близькі полеглого воїна, вчителі, учні, жителі громади та представники місцевої влади. Почесне право відкрити пам’ятний знак надали родині Героя. Присутні вшанували пам’ять Олександра Тузенка хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіальної дошки. Вічна пам’ять і вічна слава Герою Олександру Тузенку!
Автор Віктор Зеленюк. Світлини надані автором.