Біля будинку Лариси та Володимира Федишених важко пройти, не сповільнивши крок. Десятки різновидів квітів змінюють одна одну від кінця зими й до пізньої осені, а кожен куточок подвір’я нагадує маленький ботанічний сад.
Між клумбами заховалися садові фігурки, а поруч з квітами – акуратні доріжки, горщики з квітами, тож подвір’я хочеться розглядати крок за кроком.
Поки пані Лариса дбайливо доглядає майже пів сотні видів квітів, її чоловік Володимир займається декоративними голубами, кроликами та іншим домашнім господарством. Разом вони вже багато років створюють місце, у яке вкладено не лише працю, а й душу.
Сама пані Лариса родом із Житомирської області. Вона виросла у багатодітній родині, а згодом доля привела її до Бара. Саме тут вона познайомилася з майбутнім чоловіком, створила сім’ю й залишилася жити.
Спочатку молоде подружжя мешкало у квартирі. Та коли народилися двоє синів, дедалі більше хотілося власного подвір’я, де хлопці могли б рости, а вона – займатися землею й квітами.
— Почали шукати будинок, знайшли цей, де зараз живемо. Не повірите, але це була найгірша хата на вулиці, недоглянута. Двоє дітей, ми приходили з роботи і починали ремонтувати, приводити до ладу ділянку, діти завжди допомагали. Хлопці — будинок, а я квіти. Навіть коли здавалося, що нема сил, десь на землі вони бралися, — усміхаючись, згадує пані Лариса.
Обоє багато працювали. Спочатку — на Барському машинобудівному заводі. Згодом пані Лариса понад 23 роки працювала у Барській санепідемстанції, а чоловік — в охороні військової частини. Але після роботи їх чекала ще одна зміна — вдома.
Любов до квітів з’явилася ще в дитинстві. Вона любила доглядати рослини, спостерігати за природою, а першими квітами біля власного будинку стали троянди.
— У мене тут усе посаджено в три поверхи, — сміється господиня. — Поки троянди піднімаються, вже цвітуть гіацинти і крокуси, потім нарциси. Перші квіти починають цвісти ще наприкінці лютого — морозники, якщо немає сильних морозів і снігу. Після них сон-трава. І так до пізньої осені. Буває, ще сніг лежить на пуп’янках хризантем і навіть жоржин.
Біля будинку та на ділянці за містом, пані Лариса вирощує близько 50 різновидів квітів. Тут можна побачити майже 30 сортів хризантем, 25 сортів тюльпанів, 21 сорт нарцисів, 20 сортів ірисів, 15 сортів гортензій, 11 сортів кал, а ще жоржини, хости, флокси, ромашки, чорнобривці, айстри, лаванда, папороть, кермек та багато інших рослин. Жартує, що біля будинку є лише два рядочки кропу й петрушки, а все інше — квіти.
— Квітів дуже багато, всі красиві, яскраві та цікаві по-своєму. Улюблених квітів у мене немає. Навіть якщо цвіте будяк — він для мене гарний. Кожна квітка красива і особлива.
Кожен день барчанки починається однаково.
— Мій ранок починається з того, що я ставлю чайник, виходжу на двір, обходжу ділянку і дивлюся, які квіти зацвіли. А ввечері ще кілька годин займає полив. — Приблизно три години потрібно, щоб полити всі квіти.
Коли пані Лариса лише починала своє захоплення, не було ні відеоуроків, ні соціальних мереж. — Тоді ще не було ні ютубу, ні інтернету. Купувала журнали, читала, замовляла насіння. Дуже любила журнал «Інтерфлора». Якщо бачила гарні квіти в людей — обмінювалися сортами.
На запитання про головний секрет догляду відповідає просто.
— Найперше — обсапати й полити. Дати повітря до корінця, щоб була і волога, і повітря. З цього все починається.
Та за цією красою стоїть не лише любов до рослин, а й велика материнська тривога. Двоє синів Лариси та Володимира — Сергій і Олександр — вже багато років служать у війську й сьогодні захищають Україну.
— Я живу цим. Навіть якщо нема настрою, я маю доглянути квіти — і настрій підніметься, і думки погані підуть. Земля і квіти часто стають віддушиною. Чекаю дзвінка кожного дня, ношу з собою телефон, хвилююся… Разом із чоловіком вони вже мають і двох онуків.
У догляді за подвір’ям допомагають рідні, близькі, а інколи навіть люди, які просто проходять повз, кажуть добре слово.
У її колекції є рослини з різних куточків світу.
— Навіть коли працювала за кордоном, усі везли додому якісь речі, а я — насіння й цибулини квітів.
Раніше вона також любила в’язати та займалася алмазною вишивкою, але сьогодні найбільше часу віддає саме саду.
— Навіть якщо немає сил, я відчуваю відповідальність перед квітами. Якщо я не поллю маленькі рослини чи розсаду — вони просто загинуть. Вони дають мені силу і навіть натхнення.
Частину вирощених квітів пані Лариса продає на місцевому ринку – у горщиках або вже зібраними у букети. Але головне для неї – не продаж, а любов, з якою вирощує кожну рослинку. – Дуже боляче, коли на ринок приходять купувати квіти жінки та дівчата в чорній хустині, – це ранить мені серце…
– Щоб створити власний квітник, мало посадити квітку. Треба її любити. Це моя найперша порада.
І, мабуть, найзворушливіші слова вона сказала вже наприкінці розмови.
– Квіти – це моє життя. Їх просто треба любити. Є люди, яких уже немає, але інколи пройдусь подвір’ям і думаю: ось ця квітка — від Майї, інша — від когось ще… Так пам’ять про людей живе навіть у квітах.
Поки одні мріють про красивий двір, інші щодня створюють його власними руками. За квітучими клумбами пані Лариси – роки праці, терпіння й турботи. А ще – материнська любов, яка допомагає чекати синів, які боронять країну, і знаходити сили навіть у найтривожніші дні. Саме з таких історій і складається справжня краса наших громад.
Мар’яна Махан-Гуцал, фото автора