Коли людина після ампутації робить свої перші кроки на новому протезі, поруч завжди є ті, хто допоміг пройти цей непростий шлях. Серед них — 21-річна барчанка Вікторія Ходаніцька.
Уже рік вона працює техніком-протезистом-ортезистом у вінницькому Центрі протезування та реабілітації «Ортопедсервісцентр», де разом із колегами допомагає військовим і цивільним повернути можливість рухатися, жити активним життям і знову повірити у власні сили. Ще кілька років тому вона й сама не уявляла, що саме ця справа стане її покликанням.
Вікторія народилася і виросла у Барі. Навчалася у трьох закладах освіти: з першого по восьмий клас — у школі №3, згодом рік — у школі №4, а після дев’ятого класу вступила до Барського наукового ліцею-інтернату, де навчалася у юридичному класі.
Після закінчення школи дівчина обрала зовсім інший напрям і вступила до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на спеціальність «Біомедична інженерія».
— Про медичний навчальний заклад я ніколи не думала. У дитинстві мріяла стати вчителькою математики. Навіть не могла повірити, що одного дня моя професія буде пов’язана з допомогою людям. Сьогодні розумію, що саме в цьому знайшла своє покликання.
Шлях у професію розпочався випадково. На четвертому курсі студентам потрібно було знайти місце для проходження практики.
— Завдяки TikTok та Instagram я знайшла центр протезування у Вінниці. Спочатку прийшла туди як практикантка, щоб пройти практику від університету. Але вже згодом зрозуміла, що хочу залишитися. Так я стала частиною команди Центру протезування та реабілітації «Ортопедсервісцентр».
У сферу протезування Вікторія прийшла вже під час повномасштабної війни. Саме тоді в Україні значно зросла потреба у фахівцях, які допомагають людям після ампутацій повернутися до активного життя. Каже, для неї війна не змінила професію — вона стала початком її професійного шляху.
Сьогодні Вікторія працює техніком-протезистом-ортезистом. Разом із колегами вона супроводжує людину майже на всьому шляху до перших кроків на новому протезі: оцінює стан пацієнта, бере мірки, виготовляє та налаштовує індивідуальний протез, проводить примірки, допомагає звикнути до нього й супроводжує під час реабілітації.
Її пацієнти — не лише військові, які отримали поранення на фронті, а й цивільні, які втратили кінцівки внаслідок травм, захворювань чи інших життєвих обставин. Для кожного з них протез — це можливість знову самостійно рухатися, працювати, обіймати рідних і жити повноцінним життям.
У професії Вікторія працює лише рік, але вже знає, що зробила правильний вибір.
— Ніщо так не піднімає настрій, як пацієнт, який встає на ноги щасливий і дякує за це. Я пишаюся своєю роботою ще й тому, що працюю за спеціальністю, яку здобула.
Попри непрості людські історії, вона зізнається: у цій професії важливо берегти власний емоційний стан.
— Не можна сприймати все надто близько до серця, адже це може призвести до морального вигорання. З пацієнтами також працює психолог, який допомагає їм пройти цей непростий шлях.
Кожен пацієнт, каже Вікторія, залишає свій слід у пам’яті.
— Усі люди по-своєму особливі, тому кожен випадок запам’ятовується по-різному.
Найбільш хвилюючим моментом для молодої протезистки залишаються перші кроки людини на новому протезі.
— Перші кроки на протезі — це момент, коли технічна робота перетворюється на людську історію. Для протезиста це хвилювання, відповідальність і велика радість бачити, як людина знову знаходить опору, робить свій перший крок і повертає віру у власні можливості.
Саме один із таких моментів допоміг Вікторії остаточно зрозуміти, що вона знайшла своє місце.
— Це був момент, коли пацієнт зробив свої перші впевнені кроки на протезі. Тоді я відчула гордість, відповідальність і зрозуміла, що дійсно на своєму місці.
За словами Вікторії, за останні роки потреба у фахівцях із протезування значно зросла. І хоча сьогодні ця професія часто асоціюється з наслідками війни, допомоги потребують і люди, які втратили кінцівки через важкі травми, дорожньо-транспортні пригоди, захворювання чи інші обставини.
У виборі професії дівчину підтримала сім’я.
— Ми обирали спеціальність разом із мамою. Рідні, близькі та знайомі пишаються тим, чим я займаюся, і завжди підтримують мене.
Попереду в молодої барчанки ще багато планів. Вона хоче розвиватися у професії, освоювати нові технології та допомагати ще більшій кількості людей.
— У професії хочу постійно розвиватися, допомагати ще більшій кількості людей повернутися до активного життя. А в житті мрію бути щасливою, здоровою, бачити результати своєї праці в усмішках пацієнтів. І, звичайно, найбільше хочу, щоб закінчилася ця клята війна.
На завершення Вікторія говорить слова, які найкраще пояснюють суть її роботи:
— Протезист не просто виготовляє протез. Він допомагає людині знову навчитися рухатися, адаптуватися до нового життя та повірити у власні можливості.
Довідково. В Україні люди, які потребують протезування, можуть безоплатно отримати протези та інші засоби реабілітації в межах державної програми. Скористатися нею можуть як військові, так і цивільні, які мають відповідні медичні показання. Пацієнт самостійно обирає підприємство, де проходитиме протезування, а держава покриває вартість виробу та супровідних послуг.
Мар’яна Махан-Гуцал, фото з архіву Вікторії Ходаніцької.