Запах свіжоспеченого хліба для багатьох асоціюється з домом, затишком і дитинством. Для Вероніки з Бара він став ще й символом власного шляху — непростого, але натхненного. Сьогодні вона створює авторський хліб на заквасці, вивчає тонкощі ферментації, експериментує зі смаками та навчається у найкращих майстрів хлібопечення.
Але її історія — не лише про випічку. Це історія про пошук себе, про материнство, яке змінило погляд на життя, про силу рухатися вперед і не боятися починати знову. Колись дівчина мріяла про журналістику, згодом працювала кондитером, а тепер щодня доводить: справжнє покликання може знайти людину там, де вона найменше цього очікує.
Власний кореспондент Мар’яна Махан-Гуцал від Жмеринка онлайн поговорила з Веронікою про дитинство, перші кулінарні експерименти, любов до бігу, виховання доньки та про те, як звичайна кухня стала місцем, де народжується хліб із характером і власною історією.
— Розкажіть трохи про себе. Звідки ви родом?
— Я родом із селища Сутиски, що на Вінниччині, поблизу Гнівані. Студентство закинуло мене в Бар, потім я створила тут сім’ю і залишилася. Але моє відчуття дому все ж у Сутисках, хоч ні власне дому, ні сім’ї там уже не залишилося.
Я маю журналістську освіту, але попри любов до письма і спілкування з людьми, не можу сказати, що душа лежить до цієї справи. Кулінарія завжди була ближчою. Тому зараз моя професійна реалізація повністю пов’язана з випічкою.
— Коли і як у ваше життя прийшло захоплення випіканням?
— Відколи себе пам’ятаю, я завжди любила готувати. Дитинство було морально складним, і кухня стала своєрідним безпечним місцем для маленької Вероніки.
Стаючи старшою, я почала усвідомлювати, що кулінарія — це унікальний симбіоз науки і мистецтва. Це викликало в мене захоплення, і я мріяла присвятити цьому своє життя. Але оскільки мала дуже високі успіхи у навчанні, сім’я навіть слухати не хотіла про те, щоб змарнувати академічні здібності на кухарському поприщі. Зараз професія кулінара вважається престижною та перспективною, а тоді слово «кухар» викликало зовсім інші асоціації. Тому я обрала журналістику.
— Чому обрали саме хліб на заквасці?
— До того, як почати пекти хліб, я декілька років була кондитером. Спершу було багато ентузіазму, натхнення та амбіцій. Але в якийсь момент я почала розчаровуватися в кондитерстві.
Торт перестав бути їжею і перетворився на атрибут для фото. Мені не вистачало простору для розвитку саме в смаках. Одні й ті самі замовлення по колу: снікерс, медівник, фісташка-малина, шоколад-вишня. Пам’ятаю момент, коли прочитала чергове повідомлення із замовленням снікерса, закрила ноутбук і сказала вголос, що більше цього не хочу. Відтоді не брала замовлень взагалі.
Це був перший рік повномасштабного вторгнення. Стресу в житті вистачало, а робота з тортами його лише множила. Хотілося чогось такого, що заспокоювало б і розум, і душу. А хіба є щось тепліше, емоційніше й медитативніше за хліб?
Звичайний хліб здавався мені нудним, в ньому є чітка межа для розвитку. А от закваска — це цілий всесвіт. Вивчити його досконало, здається, і життя не вистачить. Це той самий симбіоз науки й мистецтва, який мене завжди захоплював.
— Пам’ятаєте свій перший хліб? Яким він був?
— Хліб почався з виведення закваски. Це довгий і кропіткий процес. Спершу в мене нічого не виходило. Потрібно було контролювати температуру, якість води, борошна, вчасно підгодовувати закваску.
Перший місяць усі спроби йшли у смітник. Але завдяки постійному аналізу помилок, навчанню та заглибленню в тему я таки змогла вивести свою Левіто Мадре — густу італійську закваску з унікальною мікрофлорою.
Потім ще два місяці просто годувала її, щоб вона підросла і набралася сил. І лише після цього взялася за сам хліб.
Перший хліб видався вдалим. Я тримала його в руках і ледь не плакала, бо це майже як дитину народити. Навіть зараз згадую той момент із теплом.
— Де навчалися пекарської справи?
— Коли я починала, інформації українською мовою майже не було. Хоч хлібна традиція для українців досить фундаментальна, але у нас хліб досить буденна і максимально проста випічка (не враховуючи обрядових хлібів, там все набагато цікавіше). Тому доводилося вчитися переважно за італійськими та американськими ресурсами.
Тисячі сторінок професійної літератури перекладала самостійно, тому що українською ці книги ніколи не видавалися.
Оскільки я вже працювала з продуктами, мені було трохи легше. Я розуміла біохімію харчових продуктів, розбиралася в термінології. Залишалося лише поглибити знання та ближче познайомитися з ферментацією і мікробіомом закваски.
— Як швидко з’явилися перші замовлення?
— Коли я розібралася з теорією, почала пекти дуже багато. Усі друзі та родина були обдаровані хлібом. А коли хліба вдома стало більше, ніж ми могли з’їсти, вирішила продавати випічку.
Від створення сторінки в соцмережах до перших замовлень пройшло зовсім небагато часу. По-перше, це була досить вільна ніша. По-друге, дуже багато людей щиро люблять хліб.
Зараз маю постійних клієнтів як у Барі, так і по всій Україні. Завдяки заквасці випічка довше залишається свіжою, тому її можна без проблем надсилати поштою.
— Скільки видів випічки сьогодні є у вашому асортименті?
— Зараз я оновлюю асортимент. Сьогодні це десять видів хліба, фокача, бейгли та булочки для бургерів. Також є сезонна солодка випічка, але це скоріше опція, коли є вільний час та натхнення, а не постійний пункт в асортменті.
Мені подобається, що я можу реалізовувати свою творчість у гастрономічному плані, а люди це люблять і купують.
— Що любите готувати найбільше?
— Усе, що складне, енерго- і часозатратне. Мій повсякденний раціон дуже простий і функціональний, адже як спортсменці мені важливо дотримуватися балансу білків, жирів і вуглеводів.
Але якщо є можливість, завжди готую щось цікаве, з великою кількістю процесів та незвичних поєднань. Можна зробити звичайні сирники, а можна додати шафранову інфузію, рікоту та домашні лимонні цукати й перетворити страву на щось особливе.
— Яка ваша улюблена випічка?
— Базовий пшеничний хліб на заквасці. Він якийсь рідний. Це щось дуже зрозуміле для наших смакових рецепторів, щось із дитинства. Береш ще теплий шматочок, трохи хорошого масла, дрібку солі або ложечку домашнього варення — і все. Ти в раю.
— Що найскладніше у випічці?
— Круасани. Мені здається, що я вже працювала з усіма видами тіста, але такої точності та потреби глибокого розуміння процесів, як у круасанах, ще не зустрічала.
— Любите експериментувати?
— Іноді мені здається, що заради цього я і живу. Постійно перебуваю у творчому пошуку та безмежно радію, коли відкриваю нові поєднання смаків.
Також люблю створювати здоровіші версії десертів. Наприклад, зробити наполеон без цукру, зі зниженим вмістом жиру, але зберегти його справжній смак.
— Яка випічка користується найбільшим попитом?
— Найчастіше люди купують зрозумілий хліб. І хоча мені цікавіше створювати щось більш гурманське, я прекрасно розумію такий вибір.
— Що найскладніше у роботі із закваскою?
— Усвідомлення того, що я не можу про неї забути. Вона залежить від мене, як немовля від матері. Її потрібно вчасно годувати, доглядати та постійно контролювати умови.
— Які відгуки запам’ятовуються найбільше?
— Люди замовляють мій хліб на хрестини, родини, новосілля, сватання. І щоразу мені щемко від думки, що я ніби допомагаю зберігати хлібну традицію нашого народу.
Особливо цінними є замовлення для військових. Дружини захисників надсилають випічку на передову, а потім пересилають мені їхні слова вдячності. Це дуже зворушує та неймовірно цінно.
— Ви не лише пекарка, а й мама. Як материнство змінило ваше життя?
— Материнство дало мені усвідомлення абсолютної любові. Спочатку ця роль давалася непросто, адже я не мала перед собою прикладу матері. Але донька щодня багато чому мене вчить. Інколи здається, що це вона виховує мене.
— Чи цікавиться донечка вашою справою?
— Вона завжди запитує, чи я зараз готую для нас, чи «для тьоті». Якщо на замовлення — на кухню їй зась. Я дуже серйозно ставлюся до гігієни. А коли готую для сім’ї, вона із задоволенням допомагає. Найбільше її смакують мафіни та всі види печива.
— Як вдається поєднувати сім’ю, випікання та власні захоплення?
— Це складно. Але я людина дисципліни. Маю чіткий режим і не дозволяю собі його порушувати. Ранній підйом вирішує дуже багато питань. Якщо прокидатися до п’ятої ранку, можна встигнути набагато більше, ніж здається.
— Знаю, що ви захоплюєтеся бігом. Що він для вас означає?
— Бігаю вже декілька років і практично щодня. Для мене це не лише спорт. Це спосіб заспокоїти думки, тримати під контролем тривожний розлад і мати відчуття, що я роблю щось лише для себе.
Коли бігаю, я не мама, не дружина, не подруга і не пекарка. Я — просто я.
— Кажуть, ви можете пробігти 30–40 кілометрів за день?
— Так, останній рік бігаю саме такі дистанції. Досягти цього допомогла дисципліна. Я не покладаюся на мотивацію. Сьогодні вона є, завтра — ні. Працює лише послідовність і чітке розуміння мети.
— Що спільного між бігом і випіканням хліба?
— Якщо говорити про марафонський біг, то спільного дуже багато. Щоб подолати десятки кілометрів, потрібні план, терпіння і розуміння процесу. Випічка на заквасці вимагає того самого.
— Про що мрієте сьогодні?
— Те, чого я можу досягти сама, для мене вже не мрії, а цілі. А мрію я про мир на нашій землі. Мрію жити у свідомішому суспільстві, де немає дискримінації та нетерпимості.
— Чи хотіли б відкрити власну пекарню?
— Я постійно думаю про це. Але поки що оцінюю всі можливості. Хліб на заквасці дорожчий за промисловий, адже потребує якісних інгредієнтів та значно більше часу. А в невеликому місті це важливий фактор.
— Що мотивує вас рухатися вперед?
— Топтатися на місці нудно. А життя — це не чернетка, яку можна потім переписати. Якщо є змога рухатися вперед, то не бачу сенсу нею нехтувати.
— Що б ви порадили людям, які бояться почати справу своєї мрії?
— Краще шкодувати про те, що зробив і спробував, ніж про те, чого не зробив. Щоразу, коли мені страшно, я згадую ці слова.
— Якою ви хочете, щоб ваша донечка бачила вас через багато років?
— Я хочу бути здоровою і активною, щоб моя донька не мала потреби про мене турбуватися. Саме тому я обираю якісну їжу, займаюся спортом, багато читаю та навчаюся. Це ті рішення, які я приймаю щодня. Попри популярний вислів: «Я готова вмерти заради дитини», спробуйте заради неї жити. Їй це потрібніше.
У кожної людини є справа, яка допомагає їй бути собою. Для Вероніки це хліб, біг, родина та читання. І, схоже, саме в цьому поєднанні вона знайшла власний рецепт щастя.
Фото з архіву Вероніки Боровської.