У Барі місцеві активісти розпочали розчищення мурів Барського замку: до ініціативи можуть долучитися всі охочі. Ініціатива з упорядкування частини Барської фортеці належить Ігорю Лозінському та Тарасу Щербі — керівникам і членам благодійного фонду «Барський замок. Відродження».
— Ми вирішили відродити «довоєнну» ініціативу розчистки мурів замку. Тим паче, зараз для цього з’явилась «фізична причина» у вигляді кав’ярні ДДМ, — розповідає Тарас Щерба, місцевий активіст.
Активісти вже розпочали роботи. У планах — розчистити західний мур (зі сторони кав’ярні). Продовжити роботи планують у п’ятницю та суботу, 1–2 травня.
За словами організаторів, до ініціативи вже долучилися кілька людей — переважно молодь і дівчата. Водночас нагальною потребою залишаються «чоловічі руки», бажано з інструментами: бензо- та електропили, секатори, кущорізи тощо.
— Думаю гарною ідеєю та підтримкою, під кінець робіт, будуть смачні презенти, для тих долучиться до допомоги, — додає отець Микола Бистрицький, натхненник та засновник ДДМ кав’ярні.
Також активісти планують залучити підтримку КП «Бар-благоустрій» для подрібнення та вивезення дерев і кущів.
Історична довідка
Барський замок — пам’ятка архітектури національного значення, розташована на лівому березі річки Рів у місті Бар Вінницької області. Свого часу це була одна з найпотужніших фортець Речі Посполитої.
Історія замку бере початок із дерев’яної фортеці у містечку Рів, збудованої у XIV–XV століттях. У 1538 році польська королева Бона Сфорца наказала звести новий дерев’яний замок на іншому березі річки та перейменувала місто на Бар — на честь свого рідного міста Барі в Італії.
У 1630–1647 роках за проєктом французького інженера Ґійома де Боплана було зведено муровану фортецю. Вона мала квадратну форму з чотирма бастіонами і вважалася третьою за величиною на Поділлі після Кам’янця та Меджибожа.
Фортецю називали «Брамою польської України» та «Ключем від Східного Поділля». У 1648 році її захопили війська Максима Кривоноса, згодом вона була резиденцією Богдана Хмельницького. Замок зазнав значних руйнувань під час турецької навали 1672 року, а остаточно був знищений російськими військами у 1768 році.
Автор тексту Мар’яна-Махан Гуцал, ексклюзивно для Жмеринка онлайн. Фото Тараса Щерби та Ігоря Лозінського