19 квітня 2022 року на війні загинув лікар-стоматолог, чудовий батько, син та чоловік Токарчук Андрій Петрович із міста Бар. Він усе життя лікував біль — тихо, уважно, зосереджено. У маленькому кабінеті районної стоматології, де пахло м’ятою та стерильністю, люди переставали боятися. Його рухи були точні, голос — спокійний, а очі випромінювали доброту. Він був стоматологом, якого знали і поважали. До нього приходили не лише за здоров’ям, а й за впевненістю, що все буде добре.
– Кажуть, що час лікує. Це — неправда. Він вчить жити із болем, який назавжди поселився у наших душах, – каже дружина Світлана Вікторівна. – Чи мріяв Андрій бути Героєм з позначкою «посмертно»? Ні! Андрій безмежно любив життя і хотів бачити, як ростуть його діти і дочекатися онуків…
Токарчук Андрій Петрович народився 12 липня 1983 року у місті Бар. Закінчив із срібною медаллю школу №4 та Вінницький медичний університет імені Пирогова. Коли почалася війна, він продовжував працювати, приймати пацієнтів, жартувати з дітьми, заспокоювати літніх людей. Але щось у ньому змінилося того ранку 24 лютого. Він дивився телевізійні новини не як глядач, а як людина, що стоїть перед вибором…
Уже наступного дня, 25 лютого, Андрій зняв білий халат і акуратно повісив його на спинку стільця. Він не був військовим, не мав досвіду бойових дій. Але мав велике патріотичне відчуття відповідальності за порятунок рідної України — за тих, хто вже не міг захистити себе, за місто, за країну.
– Я повернуся, – сказав він дружині. – Чекай… І усміхнувся так само спокійно, як завжди.
3 березня він був зарахований до одного з підрозділів Національної гвардії України, військової частини 3008. 19 березня отримав звання лейтенанта та посаду командира стрілецького взводу. Воював у районі Волновахи Донецької області.
Як згадує Світлана Вікторівна, на фронті Андрій залишався собою. Навіть у перервах між боями знаходив час, щоб допомогти побратимам — комусь перев’язати рану, з кимось просто поговорити.
Він мав позивний «Док». Йому довіряли бойові друзі так само, як довіряли пацієнти в мирному житті. Він писав короткі повідомлення додому. Ніколи не скаржився. Лише іноді додавав: «Тут теж люди бояться. І тут теж треба лікувати біль…».
Свій останній бій Андрій Токарчук прийняв 19 квітня 2022 року поблизу села Солодке Донецької області, рятуючи побратима під час мінометного обстрілу. Коли ця страшна новина дійшла до міста Бар, люди довго не могли повірити. У його кабінеті залишилися інструменти, акуратно складені, ніби він просто вийшов на кілька хвилин. На столі лежав записник із іменами пацієнтів. Дехто так і не дочекався свого прийому…
На похороні було багато людей — тих, кого він лікував, і тих, кого він врятував уже не як лікар, а як воїн. Халат так і залишився висіти на стільці. Бо є люди, які навіть пішовши, продовжують лікувати біль — у пам’яті, у серцях, у тиші після втрат.
Родина Токарчуків осиротіла — діти втратили батька, дружина — чоловіка, батьки — сина.
– Ти завжди лікував біль. Навіть тепер, коли тебе немає поруч, ти залишив мені силу витримати його… Ти той, хто точно хотів, щоб ми жили ціною твого власного життя… Ми не маємо права забути тебе, Андрію! Вічна пам’ять про тебе завжди буде в наших серцях!
Автор Віктор Зеленюк, ексклюзивно для Жмеринка онлайн. Світлини надані автором.