26 серпня 2025 року трагічна звістка чорним крилом торкнулася Копайгородської громади. У районі населеного пункту Лосівки Чугуївського району Харківської області обірвалося життя 44-річного захисника Сергія Юрійовича Каліцінського — сина, чоловіка, батька, брата, щирого українця-патріота.
Сергія призвали до лав Збройних сил України 21 квітня 2025 року. Із 14 липня він проходив службу на посаді майстра восьмого екіпажу безпілотного апарата взводу безпілотних авіаційних комплексів 5-го батальйону територіальної оборони військової частини А7048. Під час виконання бойового завдання із забезпечення позиції точки зльоту БПЛА «Горинич» унаслідок застосування противником FPV-дрона по автомобілю він отримав численні поранення, несумісні з життям.
Сергій Каліцінський народився 11 серпня 1981 року в селі Шевченковому Барського району в добропорядній родині, де батько працював токарем у тодішньому радгоспі «Більшовик», а мати — медсестрою в Копайгородській дільничній лікарні. У підлітковому віці захоплювався футболом і волейболом.
Після закінчення Копайгородської середньої школи вступив до Вінницького педагогічного університету, де здобув фах викладача фізичної культури. Після строкової служби кілька років працював у Жмеринському районному відділі поліції. Згодом обрав справу, до якої лежала душа, — автомобілі, тому влаштувався водієм на підприємство «Агромаш».
У цей період Сергій почав втілювати в життя свою давню мрію — будівництво власного будинку в місті Жмеринці. Йому активно допомагали батько Юрій і мати Людмила. У парі з дружиною Аллою Сергій прожив 18 щасливих років, виховавши синів — Олександра та Олексія.
— Сергій був справжнім добряком: веселим, товариським. У нашій сім’ї саме я була «поганим поліцейським», а він був турботливим батьком, який обожнював своїх дітей і завжди їх балував, — згадує дружина Алла. — Особливий зв’язок у Сергія був зі старшим сином: хлопчик дуже схожий на тата зовні й у всьому рівнявся на батька. За страшною іронією долі Сергій загинув саме в день народження сина Олександра, якому виповнилося 14 років. Тепер цей день стане для нашої сім’ї днем незабутньої трагедії, болю і пам’яті…
Ті, хто знав Сергія, кажуть: він був людиною світлої душі, завжди готовою підтримати, допомогти, розрадити. Він умів любити життя і щиро віддавав себе родині.
— Поруч із Сергієм мені було спокійно, я знала, що мене люблять, мене бережуть, про мене піклуються. Тепер цього надійного тилу немає, і я продовжую жити з цією душевною порожнечею…
Побратими згадують Сергія як надзвичайно працьовитого, відповідального та глибоко обізнаного з технікою воїна. Він мав одну незвичну пристрасть — любив швидку їзду, за що отримав позивний «Льотчик». Навіть у рідкі хвилини перепочинку між бойовими завданнями Сергій знаходив можливість подбати про побратимів — готував для них смачну їжу, створюючи відчуття дому там, де йшла війна.
Життя Сергія Каліцінського обірвалося надто рано. Він мав багато мрій і добрих задумів, дуже хотів бачити, як ростуть його сини. Та, на жаль, цьому не судилося здійснитися. Він назавжди залишиться в серцях матері, батька, дружини, дітей, брата та всіх, хто його знав.
Наша свобода написана його кров’ю. Вічна пам’ять захиснику України.
Автор Віктор Зеленюк, ексклюзивно для Жмеринка онлайн. Світлини надані автором.