У місті Бар є люди, які бережуть традиції не гучними словами, а тихою, кропіткою працею. Тетяна Рудик — єдина майстриня витинанки у місті, чия творчість перетворює звичайний папір на справжнє мистецтво. Кожна її робота — це історія, вирізана тонкою лінією ножа.
Любов до творчості супроводжувала Тетяну з дитинства. Ще маленькою вона любила малювати, вишивати, згодом захопилася бісероплетінням та модульним оригамі.
– Моя двоюрідна бабуся дуже гарно вишивала, думаю мені щось передалося від неї, – ділиться майстриня.
Творчість завжди була частиною її життя, тож вона вступила до місцевого коледжу на спеціальність образотворчого мистецтва. Саме там, на заняттях із декоративно-прикладного мистецтва, Тетяна вперше познайомилася з витинанкою.
– Тоді я зрозуміла, що витинанка, це не просто сніжинки з паперу, це силуетні, симетричні, асемитричні роботи, з яких можна створювати повноцінні картини. Після закінчення коледжу, я пішла працювати вчителем, і не так багато часу було витинанку. Хоча і проводила гуртки з витинанки для учнів, – згадує Тетяна.
Переломним моментом став 2010 рік. Через хворобу майстриня тривалий час перебувала в лікарні.
– Тоді в мене відняло руку, і я не могла ні малювати, ні вишивати, читати було важко. Але на місці сидіти я просто не могла, мені потрібно було чимось займатися. Тоді я взяла ножиці, і спробувала розрізати папір, виходило вирізати різні фігурки. Таким чином вирізаючи з паперу я розробляла руку, почала відновлюватися дрібна моторика. Я завжди кажу – витинанка мене вилікувала, – ділиться майстриня.
З тих пір папір став її простором відновлення і самовираження. Згодом у майстрині сформувалася велика колекція унікальних витинанок, адже кожну роботу вона почала створювати у двох примірниках — одну дарувала, іншу залишала для себе.
Особливість творчої манери Тетяни Рудик у тому, що вона працює без попередніх ескізів. Картини народжуються одразу в процесі вирізання. Для роботи їй потрібні лише ножиці, ніж, папір, силіконовий килимок і натхнення. Так у її руках звичайний папір перетворюється на мереживо.
Крихкі лінії, народні мотиви й тиша творчого процесу — так з’являються витинанки, що зберігають не лише давнє українське мистецтво, а й особисті історії життя майстрині.
Під час вагітності, перебуваючи на збереженні у лікарні, за десять днів Тетяна створила серію робіт «В очікуванні дива». Згодом під такою ж назвою відбулася її персональна виставка у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. Багато відвідувачів саме тоді вперше відкрили для себе мистецтво витинанки.
Незабутнім досвідом для майстрині стала участь у ІІІ Міжнародному святі «Українська витинанка» в Могилеві-Подільському у 2018 році. Там зібралися майстри з Литви, Білорусі, Молдови та 13 областей України. Майстри витинанок демонстрували свої роботи, обмінювалися досвідом між собою, навчали охочих вирізати з паперу витинанки з простими геометричними та рослинними візерунками.
– Було дуже приємно потрапити та взяти участь в такому масштабному святі саме витинанки. Це самобутнє мистецтво, котре дійсно заслуговує на збереження та популяризацію, – додає пані Тетяна.
У своїх роботах майстриня використовує українські символи та традиційні мотиви. Серія «Лебедина вірність» символізує кохання та відданість, також у її творчості часто зустрічаються лелеки, журавлі, янголи та український тризуб. Із 2014 року сакральні й патріотичні образи стали особливо відчутними в її роботах.
Найбільше натхнення, зізнається майстриня, приходить до неї саме у лікарнях.
– Була в мене цікава робота «Українка», вона мені наснилася, коли я знаходилася в лікарні, так я її і створила. З початку повномасштабного вторгнення, коли в нашому місті жили переселенці з Краматорська, я проводила для них майстер-класи з витинанки. Також часто проводила різні заходи в бібліотеці, та ділилася мистецтвом витинанки з всіма охочими. Також я постійна учасниця міських фестивалів, заходів, щоб розповідати та популяризувати мистецтво вирізання з паперу – розповідає пані Тетяна.
Тонкі вирізані лінії – це не просто прикраса, а частинка душі майстрині. Завдяки Тетяні Рудик у Барі живе мистецтво, яке легко втратити, але важко відродити. І хочеться, аби таких рук і сердець у місті ставало більше.
Автор Мар’яна Махан-Гуцал, ексклюзивно для Жмеринка онлайн. Фото з архіву Тетяни Рудик.