У місті Бар вже четвертий рік у скорботі живе родина Олександра Володимировича Ляхновича — воїна, який загинув 9 березня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Водяне. Йому було лише 25 років. Він не встиг створити власної сім’ї й не встиг порадувати батьків онуками, але встиг стати Героєм для своєї родини та України.
Олександр любив життя у простих речах: білий одяг, домашні пельмені, нові кулінарні рецепти. Мріяв про подорожі та будинок біля річки. Народився 17 жовтня 1997 року в місті Бар. Із дитинства був світлим і життєрадісним хлопчиком — активним, енергійним, допитливим.
— У три роки син відкрив для себе LEGO, — згадує мама воїна Ніна Олександрівна. — Спочатку це були великі деталі, згодом — дрібніші, складніші. Але він ніколи не залишав готових наборів: розбирав їх, щоб знову й знову створювати щось нове. Йому подобалося не просто складати, а вигадувати, шукати й творити.
Ще змалку в Олександра проявилася потреба захищати.
— Коли йому було близько шести років, йому здалося, що мене образили. І він, не вагаючись, став на мій захист — щиро, по-дитячому, але по-справжньому, — розповідає мама.
У 2004 році Олександр пішов до першого класу Барської школи №1. Його цікавило все: історії про трьох мушкетерів, які розповідав дідусь, поїздки з бабусею на город, а особливо техніка — комп’ютери, які відкривали для нього нові світи.
Після 9-го класу він продовжив навчання в ліцеї для обдарованої молоді при Барському гуманітарно-педагогічному коледжі, який закінчив у 2014 році. Найближчими для нього були математика, фізика та інформатика, тому він вступив на факультет «Інформаційні технології» Хмельницького національного університету.
Згодом була служба в Збройних силах України, а пізніше — робота в Польщі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр Ляхнович без вагань повернувся додому, щоб захищати Україну від ворога.
Рідним він сказав:
— Я не можу інакше вчинити, тому йду на війну…
7 березня 2022 року він став на захист рідної землі. Уже через п’ять днів після мобілізації пройшов перше бойове випробування — під час ракетного удару по Яворівському полігону, де загинули десятки військових. Тоді він залишився живим.
Старший солдат Олександр Ляхнович служив снайпером в окремій розвідувальній роті 53-ї окремої механізованої бригади. Йому довелося воювати рівно рік і два дні. За цей час він пройшов найгарячіші бої у Вугледарі, Бахмуті, Авдіївці.
Про Бахмут він написав у соцмережі:
«Якщо існує пекло на землі, то, повірте, воно тут, біля Бахмута…»
Були контузії, поранення та повернення до побратимів. Наприкінці 2022 року Олександр проходив реабілітацію після лікування в опіковому відділенні Вінницької обласної клінічної лікарні імені Миколи Пирогова. Новий 2023 рік він зустрів у колі рідних і друзів.
— Це були останні дні нашого живого спілкування, — згадує Ніна Олександрівна. — На початку січня Саша знову поїхав на війну… Перед виходом на позиції 8 березня він привітав мене, тітку Аню і бабусю Марію. Сказав, що всіх дуже любить і з ненавистю б’є окупантів. Ми відповіли, що теж любимо його і чекаємо живим… Але наступного дня його життя обірвалося…
Для матері він назавжди залишиться Героєм — незалежно від нагород і звань.
— Я горда за сина-патріота. Він був дуже добрим, совісним, із загостреним почуттям справедливості. Побратими кажуть, що Саша прожив п’ять життів за той час, коли інші проживають одне, — говорить мати.
Олександр мріяв стати Героєм України, збити ворожий літак або гвинтокрил. Він опановував різні види зброї, але найбільше любив снайперську справу. Після перших місяців служби він сказав мамі, що хоче продовжити родинну династію — стати кадровим військовим, як його батько, дідусь і прадідусь.
За мужність і героїзм Олександр Ляхнович був нагороджений медаллю «Захисник рідної землі», а згодом — посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Війна приносить із собою біль, руйнування, сльози та розірвані долі. Але пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, залишається назавжди. Для рідних він назавжди залишиться тим самим Сашком — добрим, щедрим і відкритим. Він прийшов у цей світ із любові — і пішов, несучи її в собі до останнього подиху. Світла пам’ять і вічна слава Герою Олександру Ляхновичу.
Автор Віктор Зеленюк, ексклюзивно для Жмеринка онлайн. Світлини надані автором.