“Такі народжуються — один на мільйон…” 29 січня виповнилося б 29 років Герою України Геннадію Керничному з Барської громади.
Побратими нарекли його сильним позивним «Вікінг», бо він був мужнім і безстрашним воїном — наче скеля, наче з брили граніту витесаний, але з добрим серцем і щирою, відкритою душею. Такі, кажуть, народжуються — один на мільйон…
Відведене Богом коротке життя Геннадія Керничного — це унікальний випадок самозречення в ім’я України. Він готував себе до цього подвигу ще з дитинства, якого, по суті, і не мав, бо дуже поспішав жити й швидко став дорослим.
З тієї миті, як 23 вересня 2024 року Руслан і Людмила Керничні довідалися про загибель сина, в їхню хату увірвалося невимовно страшне горе і поселилося в ній назавжди. Хоч і раніше тут не було весело. Це ж не так легко чекати рідну дитину з війни… десять років! З цією тяжкою душевною ношею вони жили і вдень, і вночі, не маючи спокою ні в роботі, ні поза нею. Тепер уже батьки не виглядатимуть сина край дороги, не обіймуть його, не пригостять, не сядуть разом за стіл… Місце зустрічі перемістилося до вічного його спочинку.
— А ми збиралися хату Геннадію будувати поряд із своєю, уже й деякі матеріали привезли, — розповідає, плачучи, Руслан Васильович. — Він у нас був хлопцем від землі, вмів усе робити й не цурався ніякої роботи. В одинадцять років так захопився бджолами, що довелося писати розписку моєму двоюрідному братові Віктору Базаю, аби дозволив учитися коло нього бджолярської справи, а всю відповідальність, мовляв, за можливі наслідки беремо на себе. Це ж дитина була, не доросла людина… Ми бачили, як терпляче він зносив укуси бджіл і жодного разу навіть словом не обмовився покинути це заняття. Силу волі він так виробляв у собі, наполегливим був, знав, до чого прагнув, і туди тримав дорогу…
Особливим поворотом долі Геннадія стало його бажання продовжити навчання в «Буковинському ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою». Через мережу Інтернет сам знайшов цей навчальний заклад і не злякався вимог щодо посиленого фізичного навантаження. Його тягнуло до сильних людей. У Новодністровську Чернівецької області, де знаходиться ліцей, він потрапив у свою стихію. Під час навчання став кандидатом у майстри спорту України з пауерліфтингу, гирьового спорту та рукопашного бою (самбо).
— Дуже тяжко говорити про Гену в минулому часі, але мій племінник був людиною зі сталевим характером, чесним і вихованим, — додає Віктор Базай. — Коли він навчався у сьомому класі, я подарував йому дві бджолосім’ї, а Руслан зробив вулики. Захоплення бджолами згодом стало його першою професією — пасічника, другою — водія. Їх він здобув у Михайловецькому аграрному ліцеї, куди поступив одразу після навчання в Новодністровську. Загалом він був мирною людиною, а воїном-вікінгом його зробила війна…
Геннадій Керничний не збирався воювати все життя. Після тяжкого поранення в 2019 році й ампутації частини правої нижньої кінцівки він знайшов у собі сили вступити і заочно навчатися на агрономічному факультеті Подільського аграрного університету, а у Слободі-Гулівській готував, так би мовити, «запасний аеродром» — узяв в оренду ставок, посадив сад, купив 120 вуликів і наступної весни хотів розвести велику пасіку. Це була його давня мрія. Але, на жаль, їй не судилося збутися — воїн із протезом знову повернувся до ЗСУ.
— Покалічений війною наш син став інвалідом другої групи й мав повне право не йти на фронт, він міг відсидітися в тилу й збоку споглядати, чим закінчиться ця жахлива бойня, — говорить Людмила Олександрівна. — Скільки я його напросилася залишитися вдома — один Бог знає! А він казав: «Хто, як не ми, стане захищати Україну! Я обіцяв хлопцям бути з ними до ротації і таки дослужу до того часу…». А ті ротації відкладали з місяця на місяць, ми дні рахували, телевізор не вимикали — все слухали новини. Ніхто і ніщо не поверне нам синочка… Обірвалася на живому наша родова гілка. Гена не встиг завести сім’ю, порадувати нас онуками — все відкладав весілля до перемоги над окупантами, до мирних днів… Жартував: прийду з війни і зразу одружуся.
Сержант-розвідник Керничний служив старшим інструктором групи інструкторів Центру Сил спеціальних операцій. Він досконало володів усіма видами стрілецької зброї, особливо снайперської, мав великий практичний досвід у навичках тактичної медицини. Десятки його побратимів завдячують Геннадію врятованими життями безпосередньо на полі бою.
У будинку Керничних усе нагадує про сина, ніби ось-ось відчинить він двері й привітається… У його кімнаті великою стопкою лежать дипломи й грамоти за спортивні досягнення, на видному місці — велика коробка із запасними деталями до протеза, а ще — бойові ордени й медалі…
Геннадію не було ще й вісімнадцяти, як він самостійно, без згоди на те батьків пройшов відбір у групу розвідників 8-го полку спецпризначення, що дислокувався в Хмельницькому. Приїхав додому і каже: «Можете привітати, я вже солдат…». Що залишалося їм робити? Пораділи за сина… А на початку лютого 2015 року Руслана Васильовича призвали до ЗСУ. Він думав, піде на війну один, а сини Денис і Гена залишаться вдома, будуть підтримувати господарство й допомагати дружині. Але вийшло по-іншому — Гена догнав тата на фронті…
Вони служили в різних підрозділах, неподалік один від одного, але дороги їхні не пересікалися. Тільки перед Новим 2016 роком зустрілися вдома: Руслан Васильович після тяжкого поранення хребта проходив реабілітацію, а Геннадія відправили на перепочинок. Через кілька місяців старшого Керничного «списали» як інваліда, а син продовжив службу…
З 2022 року Геннадій брав участь в обороні Макарова, Лютіжа, Козаровичів, у штурмі й зачистці Мощуна, Ірпеня, Бучі, Гостомеля. Харківська кампанія: оборона, штурм і звільнення Прудянки, Супівки, Кочубєєвки та інших населених пунктів. Бої за Донеччину. Штурм і звільнення Ямполя, оборона і штурм Вуглегірської ТЕЦ, Новолуганське, Мала Миколаївка, Отрадівка, Кліщіївка, Іванград, Опитне. Безпосередньо місто Бахмут — 10 місяців.
У ході виконання завдань особисто організовував розвідувальні операції та здійснював розвідку вихідних районів і маршрутів руху військ. Від серпня 2024 року виконував розвідувальні операції на Курщині. Загинув унаслідок влучання російського FPV-дрона в авто.
Серед відзнак сержанта Геннадія Керничного — ордени «За мужність» ІІІ та ІІ ступенів, «За військову службу Україні», «За пролиту кров в боях за Україну», «За взірцевість» ІІ–ІІІ ступенів, «Іду на ВИ» І ступеня, «За воїнську доблесть», «Воля і мужність», «За оборону рідної держави», «Учасник АТО», «Учасник ООС», «За оборону Мар’янки», відзнака командувача ОТУ «Південь», нагородна зброя Glock 17, орден Покрови Козацтва, відзнака «За заслуги перед Вінниччиною».
Він був учасником міжнародних спортивних змагань ветеранів-інвалідів Збройних сил України та армій дружніх країн. Виборов перші місця у змаганнях «Ігри Героїв» (Харків, 2020) та «Ігри Нескорених» (Львів, 2023).
Указом Президента України від 2 січня 2025 року Геннадію Керничному посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
— Мій син — мій Герой. Я дуже пишався, пишаюсь і буду пишатися своїм сином. Він для мене був прикладом героїзму, мужності, чесності, вірності, звитяги, — каже батько Руслан Керничний.
Автор тексту Віктор Зеленюк, ексклюзивно для Жмеринка онлайн.
Світлини надані автором.