25 червня 2016 року жителька села Мигалівці тодішнього Барського району Галина Воронюк народила трійню. Це була подія надзвичайного рівня. Про неї писали майже всі українські газети і розповідали в телерадіопередачах. Сьогодні Андрій, Богдан і Вікторія навчаються в 4-му класі місцевої гімназії. Історію потрійного щастя розповідає журналіст Жмеринка онлайн, Віктор Зеленюк.
– Діти дружні, завжди підтримують один одного, приймають активну участь в житті навчального закладу. Вони наділені творчими здібностями: Віка – до малювання, Андрій і Богдан люблять будувати чудові споруди з деталей конструктора Лего. А ще – вони мають гарні успіхи з математики та інформатики, – так характеризує своїх вихованців класний керівник четвертого класу Аліна Олександрівна Крива.
Олег і Галина Воронюки створили сім’ю 10 травня 1998 року. Довго у них не було дітей. Їхній настирливості та великому бажанню стати батьками можна лише по-доброму позаздрити. Тривале лікування і надія на несподіване Боже диво не залишали подружжя впродовж вісімнадцяти років спільного життя. Вони пройшли крізь видимі й невидимі терни морально-психологічних випробувань і нарешті доля подарувала їм трьох чудових малюків. Андрійко мав при народженні 1725 грамів, Богданчик – 2140 грамів, а Вікуся – 1980 грамів…
Хата Воронюків на вулиці Руденка у Мигалівцях під першим номером. Навпроти неї – залишки напіврозвалених споруд колишнього колгоспу. Олег і Галя ще пам’ятають, коли там, на фермах і в тракторній бригаді, вирувало життя. Тепер же – тиша і спокій, а у них на подвір’ї – завжди гамірно від дитячих розваг.
– Спочатку аж не вірилося, що нам привалило таке щастя, – повертається у минуле Галина Василівна. – Не було, не було, та й Бог дав… Дітки з’явилися на світ через сімнадцять днів після мого дня народження – на тридцять дев’ять років я зробила собі найбільший і найцінніший за все життя подарунок. Господи, а скільки треба було натерпітися, щоб так воно сталося! Дякую долі, що в мене такий розумний і співчутливий чоловік, який ні на хвилину не полишав думки про дітей. Олег постійно супроводжував мене у поїздках на лікування. Ми витратили дуже багато грошей, але вони того варті.
Мені зробили операцію «по жіночому» у Вінниці, потім я пройшла курс лікування у приватній клініці. Лікарі, як і я, сподівалися на покращення, та воно не приходило. У такій безвиході можна було вже й руки опустити і змиритися з вироком долі – бездітність…
Як за рятівну соломинку Галина та Олег «вчепилися» за клініку професора Стефана Хміля з Тернополя – це була їхня остання надія. Десятки разів вони їздили туди своєю машиною, намотували сотні кілометрів, у відчаї пані Галина погодилася на ще одну операцію… Було це 2013 року. Після того вона стала краще себе почувати, а згодом і завагітніла…
– Процес виношування проходив нормально. На дванадцятому тижні мені сказали, що буде двійня, а ще через два тижні апарат УЗД показав… трійню. Якби я в той момент не лежала на кушетці, то впала б від приємно-радісної несподіванки…
Жодного дня я не перебувала на збереженні, діти народилися недоношеними, на восьмому місяці вагітності. Через деякі ускладнення з положенням плодів лікарі вирішили робити кесарів розтин. Першим на світ Божий з’явився Андрій, за ним, через півтори хвилини – Богдан, а ще за хвилину і Віка. Я була на сьомому небі від щастя, коли почула їхній писклявий плач. Живі! Значить, будемо жити!
З вибором імен у Воронюків не було проблем. Вони назвали дітей за першими буквами алфавіту – Андрій, Богдан, Вікторія. І зробили це свідомо, щоб когось із родичів не образити, що не назвали дітей на їх честь. І всі з цим погодилися…
– У моїй родині по батьковій лінії колись були двійнята, – каже Олег Степанович. – У татового троюрідного брата, дядька Шури, народилися близнята Люда і Лариса. Вони зараз живуть у Вінниці. Наші хлопчики дуже схожі на мене і один на одного, і Віка на мене схожа…
– Всі клопоти по догляду за дітьми на перших порах я взяла на себе, хоча допомагали мені часом і Олег, і мама Надя. У них, бо і своєї роботи вистачало – чоловік працював трактористом у фермерському господарстві, а мама вела домашнє господарство. Це з однією дитиною непросто справитися, а тут аж троє! Коли вони були маленькими, то всі зразу хотіли на руки, а як трохи підросли, то треба було пильнувати, щоб нікуди не влізли… Я з ними займалася як вихователька в дитсадку – і книжечки читали, і хатинку з ялинкою знаходили на картинці, і прізвище й імена свої вивчили…
Народження трійні Воронюків у Барському районі було сенсацією, але не новиною. Свого часу багатодітною мамою зразу стала Надія Осипчук із міста Бар, але, на превеликий жаль, тоді медики не зуміли виходити трьох її дітей. Воронюки – щасливий виняток.
Це підтверджувала і завідуюча кафедрою педіатрії №1 Вінницького національного університету імені Миколи Пирогова, професор, доктор медичних наук, світлої пам’яті Ольга Степанівна Яблонь, яка багато зробила, щоб виходити малят. Вона здійснювала медичний супровід діток протягом першого року їхнього життя.
У просторій кімнаті-спальні Воронюків немає нічого зайвого – двоярусне ліжко, широкий диван, теплий палас, шафа з книгами, два столи для уроків, комп’ютер, телевізор, чотири тумбочки, три м’яких пупсики…
– У наших дітей щасливе дитинство, – каже пані Галина. – Вони ростуть, дорослішають і мужніють буквально на очах. Вони – уже наші помічники в господарських справах. Ми їх не примушуємо до роботи, але синочки і донечка самостійно беруться бурячки і моркву прополоти, корову вигнати на пасовище, допомогти мені пекти солодощі. Андрійко вже сам їздить трактором і електроскутером. Він, до речі, хоче вивчитися на тракториста, Богдан мріє бути агрономом, а Віка – кондитером. Вони йдуть в гімназію із задоволенням. Їм всім до вподоби предмети «Я досліджую світ», англійська мова, математика, інформатика, трудове і малювання… Їхні захоплення ми підтримуємо і домагаємо в навчанні.
Автор тексту Віктор Зеленюк, ексклюзивно для Жмеринка онлайн. Фото автора.