Його життя було коротким, як спалах між двома датами — 17 квітня 1998 року і 29 липня 2024-го. Єдиний син Ігоря Віліновича та Наталії Василівни Криштофів, Іван пішов на війну і не повернувся з неї живим. У 26 років він став Ангелом Небесного Легіону.
З перших днів повномасштабного вторгнення і до останніх хвилин свого життя Іван перебував у самому пеклі війни. За героїзм і самовідданість розвідник був нагороджений медаллю «За службу Україні», орденом «За мужність» III ступеня, орденом «За мужність» II ступеня (посмертно), Хрестом Розвідника (відзнака батальйону) та іншими відзнаками воїнської доблесті.
Усі, хто знав воїна-розвідника з позивним «Штефан», кажуть: саме на таких мужніх людях, як Іван Криштоф, тримається Україна. Він мав щирий патріотизм, нездоланну силу духу, загострене почуття справедливості й честі. Саме з такими йдуть у розвідку.
Іван народився у Вінниці. Дитячі роки провів у селі Супівка Барського району, де закінчив три класи місцевої школи. Згодом родина переїхала до міста Бар, де Іван навчався у Барському ліцеї № 2.
З ранніх років він вирізнявся відповідальністю та цілеспрямованістю. Захоплювався футболом, який став його пристрастю з дитинства. Любов до спорту поєднувалася з інтересом до техніки — особливо до мотоциклів, що згодом стали його хобі.
Після школи Іван вступив до Вінницького торговельно-економічного інституту та здобув спеціальність маркетолога. Паралельно працював адміністратором у торговельній мережі АТБ, де зарекомендував себе як відповідальний та організований працівник.
У 2021 році, усвідомлюючи виклики часу та керуючись почуттям обов’язку перед Батьківщиною, Іван ухвалив рішення служити у Збройних силах України за контрактом. Службу розпочав у військовій частині в селі Гущинці, де проявив себе як дисциплінований, відданий і мужній воїн.
За час служби Іван Криштоф брав участь у багатьох бойових операціях: обороні Миколаєва, боях у Миколаївському районі, на Інгулецькому плацдармі, у контрнаступальній операції зі звільнення Херсона, «Острівній війні» на лівому березі Дніпра, операціях поблизу Макіївки, розвідувальній роботі в районах Серебрянського та Куп’янського лісництв, обороні населеного пункту Кислівка.
Скільки разів він дивився смерті в очі — не злічити. Материнська молитва і жага до життя раз по раз відкладали останній подих… Та 29 липня 2024 року ця страшна мить усе ж настала. Неочікувано і раптово.
Під час виконання бойового завдання поблизу Куп’янського лісництва група Івана Криштофа проводила зачистку ворожих бліндажів. У цей момент противник відкрив артилерійський вогонь неподалік населеного пункту Синьківка. Внаслідок обстрілу Іван загинув. Йому назавжди залишиться 26 років.
– Якщо нагороджували сина такими відзнаками, то, мабуть, було за що, – ділиться думками мама воїна Наталія Василівна. – Він їх додому привозив і просив зберегти, не хизувався ними, був скромним. У нашій родині з цією війною свої рахунки – ще в 2021 році загинув дядько Івана Юрій, зараз проходить службу в підрозділі «Лють» двоюрідний брат Івана Василь Пастух…
Про розвідника «Штефана» з теплотою та болем згадують його побратими.
Командир на позивний «Берсерк»:
«Іван прийшов до нас в групу взимку 2023 року, до того ми неодноразово з ним працювали на завданнях у складі різних груп. Пам’ятаю, як влітку двадцять другого, коли ніхто з його групи не хотів виконувати дорозвідку в одному місці, то він взяв це завдання самостійно на себе і зробив ту роботу. Він був лідером, та чудовим воїном! …Загинув як воїн, зі зброєю в руках, прикривши всіх нас, взявши на себе всі уламки ворожого снаряда… …Знаю, що він зараз там зверху прикриває нас кулеметом, і радіє, що ми продовжуємо боротьбу. Героям Слава!»
Спогадами ділиться Валерій «Сід»:
«Іван Криштоф, побратим який завжди допоможе розкаже, покаже, навчить… тому на нього завжди можна було покластись, знаючи що не підведе».
Микола на позивний «Внучок»:
«Для мене він запам’ятався як професійний військовий… мав гарні лідерські якості, сміливо вів побратимів за собою…»
Побратим «Цезар»:
«Штефан, яскравий приклад того, яким має бути справжній воїн… Він був воїном і загинув як воїн…»
Своїми спогадами поділилася й двоюрідна сестра Івана Криштофа Роксолана Венгрус:
«Ванька назавжди залишився в моєму серці, як неймовірно смілива, світла й сильна духом людина…»
Пам’ять про Івана Криштофа житиме у серцях рідних, побратимів і всіх, хто знав цього воїна.
Автор тексту Віктор Зеленюк, ексклюзивно для Жмеринка онлайн.
Світлини надані автором