Цей талановитий самородок живе разом із дружиною Галиною у селі Мигалівці Барської громади. Сюди, на малу батьківщину, подружжя повернулося після 32 років роботи на Хмельниччині, де Василь Григорович працював агрономом та очолював колгосп «Прогрес» у селі Голенищеве, а Галина Василівна була фельдшером сільської медичної амбулаторії.
Історію розповідає журналіст Жмеринка онлайн, Віктор Зеленюк.
Незвичайне мистецтво стало для 70-річного пенсіонера справжньою рятівною терапією у час, коли шансів на одужання майже не залишалося. Тепер, із вдячності Господу Богу за повернуте життя, Василь Григорович «будує» мініатюри церков та історичних будівель із сірників і мріє навчити цьому ремеслу якомога більше людей.
Природний творчий дар був у нього з дитинства. У шкільні роки він малював на склі картини різнокольоровою тушшю, виготовляв із лінійок та косинців пластмасові браслети, займався чеканкою та випалюванням по дереву. У зрілому віці вдосконалив свої здібності, навчившись працювати з мініатюрними будівельними матеріалами. Проте непередбачувані життєві обставини змусили повернутися до дитячих захоплень.
Перед виходом на пенсію у Василя Григоровича почало погіршуватися здоров’я. Восени 2018 року ситуація стала критичною — через прогресуючу трофічну виразку на правій нозі він понад шість місяців не міг піднятися з ліжка.
– Хвороба вбивала нас обох одночасно, – розповідає Галина Василівна. – Два місяці чоловік пролежав в обласній лікарні, де лікарі не давали шансів, що пацієнт знову зможе ходити. Рани були такі глибокі, що аж кістка виднілася. Безнадійного його виписали додому. Сильні болі не давали чоловікові спокою. Траплялося, що по два-три знеболювальних уколи колола йому серед ночі, а потім сама взялася за лікування. За рецептами старих медичних книг робила мазі й таки поставила його на ноги…
Саме тоді до рук Василя Кривого потрапила книга про технологію виготовлення виробів із сірників. У ній він побачив, як можна змайструвати невелику хатинку. Спочатку не все виходило: кілька днів намагався скласти конструкцію, поки вона не стала схожою на зображення з книги. Позитивні відгуки близьких надихнули його продовжувати.
– Робота над кожною новою конструкцією із сірників давала стимул щодня відчувати потяг до життя, – каже майстер. – При підтримці дружини намагався по-новому вчитися ходити і настирливо працювати з сірниками. Уже готові вироби щоразу нагадували – кожен день прожитий недаремно…
Відтоді майстер виготовив понад півсотні мініатюрних будівель — точних копій реальних споруд і тих, що відомі лише за історичними світлинами. Фортеці, замки, церкви, цитаделі — разом вони могли б утворити ціле старовинне місто. Більшість робіт має духовну тематику, адже майстер найчастіше відтворює релігійну архітектуру. Проте серед його виробів є й інші історичні пам’ятки, зокрема копія Золотих воріт Києва.
За фахом Василь Григорович — агроном, випускник Білоцерківського сільськогосподарського інституту. Коли йому довелося керувати великим господарством, яке обробляло п’ять тисяч гектарів ріллі та об’єднувало шість населених пунктів, він приділяв значну увагу будівництву.
– Я любив займатися будівництвом, бо нестримно тягнуло до чогось нового, до кращого. Мені вдалося з колективом побудувати ремонтну майстерню, контору, медамбулаторію, два магазини, три лазні, допомогти в проведенні реконструкції школи… І як правило, тоді такі роботи виконувалися, в основному, без проектної документації: задумали – і зробили.
– Аби відтворити будівлю в мініатюрі, спочатку уважно вивчаю її та візуально «фотографую» з усіх боків. Далі займаюся розміткою і виготовляю каркас з картону – це найбільш трудомісткий процес. Потім декорую виріб сірниками та додаю інші елементи. Багато часу займає і зняття пінцетом сірки, головне при цьому, щоб сірники були сухими. А для виготовлення церковних куполів випарюю їх у гарячій воді, після чого вони стають придатними до згинання. Творча майстерня у мене знаходиться у великій кімнаті хати, де вистачає і простору, і світла. А щодо електроенергії, то накручую на лічильник чимало, що інколи спустошує кишеню сімейного бюджету.
У середньому на виготовлення однієї роботи потрібно від 400 до 800 коробок сірників. Окрім цього, майстер використовує й допоміжні матеріали — дерев’яні зубочистки, бамбукові шашличні палички, палички для розмішування кави, кілька видів клею, прозорий лак, картон, самоклейку, ДВП, фотошпалери та шпалери під дерево.
Пан Василь зізнається, що його пенсія невелика, а у дружини ще менша. Раніше він дарував свої роботи друзям і знайомим, однак нині змушений шукати покупців на свої мініатюри.
Сірникарство для нього — це кропітка справа, що потребує великої витримки. Майстер може працювати над виробами цілими днями, іноді навіть забуваючи про обід. Домашнє господарство переважно тримається на дружині, яка у вільний час допомагає чоловікові у творчості.
У роботі майстра немає шаблонів чи трафаретів — кожна мініатюра унікальна. Саме тому серед його виробів неможливо знайти дві однакові церкви чи палаци. Василь Григорович мріє, щоб у нього з’явилися учні-послідовники, які продовжать це незвичайне ремесло.
Віктор Зеленюк, ексклюзивно для «Жмеринка онлайн». Світлини надані автором.