1 травня у Вінниці стартував міжнародний мистецький проєкт «Моя хата не скраю», ініційований народним художником України Володимиром Козюком. Подія, що поєднала мистецтво, пам’ять і надію, відбулася у Центрі культури «Щедрик» та зібрала широке коло учасників і прихильників не лише з України, а й з-за кордону.
Особливо зворушливою частиною відкриття стало створення великого символічного полотна дітьми-переселенцями, які втратили свої домівки через війну. 50 дітей за допомогою фарб і пензлів зобразили свої емоції, біль і мрії — перетворивши творчість у акт пам’яті та надії.
«Ці діти втратили дім, але не віру. Їхні емоції — це серцебиття нації. Кожен мазок — символ спротиву, кожен погляд — промінь майбутнього», — прокоментував автор проєкту Володимир Козюк.
Мистецьку ініціативу підтримали провідні українські та міжнародні митці, спортсмени, громадські діячі й політики. Серед них — голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, міністри, народні депутати, представники творчої інтелігенції та української діаспори. Загалом проєкт уже отримав підтримку у понад 50 країнах світу.
До участі також долучилися:
- митці: Іван Марчук, Оксана Мась (Іспанія), Ulrike Bolenz (Бельгія), Alexandra Bryksa (Чехія) та інші;
- спортсмени: олімпійський чемпіон Олександр Обраменко, чемпіони світу Сергій Радченко, Віктор Дорошенко;
- громадські діячі: Ольга Дернова, Влада Литовченко, Олег Іваненко;
- воїни: Андрій Підлісний, Юрій Басюк, Ахмад Ахметов;
- зірки культури: Віктор Бронюк, Ярослава Руденко, Alexander Seleznov.
Проєкт має на меті об’єднати людство через культуру та глибоке усвідомлення цінності миру. Головне полотно, створене дітьми, буде представлено на міжнародних форумах, виставках та благодійних аукціонах. Вже подано заявку на встановлення Національного рекорду як найбільшого дитячого артманіфесту, створеного під час війни.
«У часи, коли світ розділений війною, саме культура стає тим стрижнем, що єднає. Ми творимо не для краси, а заради пам’яті, свідомості й майбутнього», — підкреслив Володимир Козюк.
«Моя хата не скраю» — це більше, ніж мистецтво. Це глобальний голос України, що говорить мовою кольору, болю і надії. І це лише початок.
Фото: Олександр Лапін / Укрінформ
