14 Жовтня, 2026

Село з давньою історією та костелом без даху: осінні Маньківці у світлинах

Золоте листя на вулицях, затишні подвір’я та давній костел, що зберігає пам’ять про минулі століття. Маньківці на Жмеринщині восени відкривають особливу красу подільського села.

Маньківці — село Северинівської громади Жмеринського району, розташоване приблизно за 12 кілометрів від Бара. Восени тутешні краєвиди змінюються: дерева вкриваються жовтими й багряними барвами, ліс при в’їзді до села сяє золотом, а опале листя встеляє тихі вулиці.

Осінній настрій відчувається і на подвір’ях, де серед пожовклого листя ще квітнуть рослини, а доглянуті оселі додають селу затишку. Та за мальовничими краєвидами ховається історія, що налічує кілька століть. Її нагадує одна з найвизначніших пам’яток Маньківців — старовинний костел Святої Трійці.

Від Тягина до Маньківців: історія села

Перша письмова згадка про Маньківці датується початком XVI століття. За історичними відомостями, колись село називалося Тягин. Із сучасною назвою пов’язують місцевий переказ про пані Маньку, яка мешкала в маєтку в Чернятині. Розповідають, що пані співчувала бідним дітям, які вибігали назустріч її кареті. Вона розсипала для них цукерки, а малеча збирала гостинці й дякувала за доброту. За переказами, після смерті пані село отримало назву Маньківці.

У XVI столітті поселення входило до володінь Барського староства. У 1539 році королева Бона Сфорца обміняла Маньківці в Яна Свірча на Гусятин і Кутківці. Згодом село переходило до різних шляхетських родин, залишаючись частиною історії Поділля.

Старовинний костел Святої Трійці

Головна архітектурна пам’ятка Маньківців — костел Святої Трійці XVIII століття. Храм розташований на найвищій точці села, на перетині двох центральних вулиць, і вирізняється навіть попри свій нинішній стан. Перший дерев’яний костел тут звели у 1763 році з ініціативи місцевого поміщика, летичівського судді Юзефа Дембського. У 1789 році на його місці спорудили мурований храм коштом родини Дембських. В архітектурі костелу поєдналися риси польського провінційного бароко та раннього класицизму. Колись це була повноцінна сакральна споруда, а нині від неї залишилися переважно стіни та сходи.

Храм стоїть без даху й дверей, його мури пошкоджені, а крізь зруйновані ділянки проступає стара цегла. Та навіть у такому вигляді костел не втратив своєї виразності. Його давні стіни нагадують про часи, коли ця споруда була важливою частиною життя місцевої громади.

Чим живуть Маньківці сьогодні

Сучасні Маньківці — село, де повсякденне життя тісно пов’язане із сільським господарством. Місцеві жителі вирощують зернові культури, яблука, груші, сливи та малину. У селі працюють школа, дитячий садок і бібліотека. На вулицях помітні доглянуті подвір’я, квіти біля осель і дерева, які восени перетворюють звичні маршрути на мальовничі алеї.

У Маньківцях проживає до тисячі людей. Тут минуле й сьогодення існують поруч: старовинний костел зберігає пам’ять про попередні покоління, а щоденна праця жителів формує сучасне обличчя села.

Восени Маньківці особливо фотогенічні. Золоте листя вкриває дороги, дерева палають теплими барвами, а старі мури костелу контрастують із блакитним небом. У цих краєвидах — спокій і неповторна чарівність подільського села.

Мар’яна Махан-Гуцал, фото авторки.