У селі Матейків Барської громади вже 18 років поспіль живе і розвивається велика родинна пасіка Сніжани Кушнір. Те, що колись починалося як сімейне захоплення, сьогодні перетворилося на справу всього життя — на господарстві утримують близько 150 бджолиних вуликів.
Любов до бджільництва жінці передала свекруха, яка й відкрила для неї світ пасічництва. Спочатку Сніжана зізнається — бджіл боялася, однак з роками страх змінився на повагу і глибоке захоплення, пише видання Vinnytsia Press Point.
«Чим більше працюєш із бджолами, тим краще починаєш їх розуміти. Вони відчувають настрій пасічника, тому до них потрібно підходити спокійно та з любов’ю», — розповідає жінка.
Пасіка для родини Кушнірів стала спільною справою. До догляду за вуликами долучаються чоловік і діти, особливо під час збору меду. За роки роботи господарство суттєво розрослося, а досвіду додалося разом із непростими ситуаціями — від раптових роїв до складних погодних умов.
«Це спосіб життя, який навчив мене терпінню, працьовитості та любові до природи. Бджоли дарують не тільки мед, а й особливе відчуття гармонії», — каже Сніжана.
На пасіці отримують різні види меду — акацієвий, липовий, ріпаковий. Кожен із них має свої особливості: ріпаковий швидко кристалізується і набуває кремової текстури, а найбільш популярним серед покупців залишається липовий.
Пасічниця говорить, що кожна бджолина сім’я має свій характер: одні більш «організовані», інші потребують більшої уваги. Саме спостереження за ними, за її словами, є однією з найцікавіших частин роботи. Водночас Сніжана Кушнір переконана: українське бджільництво потребує підтримки, особливо в умовах війни, коли частина пасік була втрачена або залишилася без догляду.
У родині Кушнірів мед давно став щоденним продуктом — цукор майже не використовують, а діти беруть чай із медом навіть до школи. Для господині пасіка — це не просто робота, а поєднання родинної справи, традиції та способу життя, де головне — любов до природи і праці.