Серед подільських пагорбів, полів і вузьких доріг заховалося село Володіївці. Воно невелике, спокійне і ніби трохи віддалене від сучасного ритму життя. Але за цією тишею — сторінки історії, які виходять далеко за межі одного села. Розповідає власний кореспондент Жмеринка онлайн, Мар’яна Махан-Гуцал.
Перші згадки про поселення датуються ще 1493 роком. Тоді воно носило назву Верещатинці. Сучасна назва походить від прізвища родини Володіївецьких, яким належали ці землі.
Весілля, яке увійшло в історію
Саме тут, у невеликому подільському селі, відбулася подія, що згодом стала частиною великої української історії. 15 липня 1900 року в місцевому храмі Іоанна Богослова обвінчалися Андрій Лівицький та Марія Ткаченко. Це було рішення всупереч волі родин — молодята одружилися далеко від дому, без благословення батьків. Згодом Андрій Лівицький став Президентом Української Народної Республіки в еміграції, а їхня донька Наталя Лівицька-Холодна — відомою українською поетесою.
У 2019 році у Володіївцях цю історію відтворили — як нагадування про подію, що пов’язала маленьке село з великою політичною та культурною історією України.
Село, яке тримається на людях
Сьогодні Володіївці живуть тихим сільським життям. Зовнішній зв’язок із світом — фактично лише через приміський потяг Жмеринка — Могилів-Подільський. До Копайгорода — кілька кілометрів, але після дощів дороги розмиває, і шлях стає непростим. Автобус, який раніше сполучав село з громадою, з початком повномасштабної війни перестав курсувати. Попри це, люди залишаються у своїх домівках. Вони тримають господарство, працюють на землі й продовжують щоденне сільське життя, яке давно стало звичкою і способом виживання.
Окрема історія села — стара школа. Колись тут вирувало життя: уроки, дитячі голоси, дзвінки на перерви. Сьогодні будівля стоїть напівпорожня, а природа поступово бере її у свої обійми. Порожні вікна дивляться на село як нагадування про часи, коли тут було більше людей, більше дітей і більше руху.
Попри всі труднощі, Володіївці не виглядають покинутими. Біля кожної хати — доглянуті подвір’я, квітники, городи. Троянди, півонії, акації — усе це створює відчуття життя, яке триває, навіть коли обставини непрості. І саме в цих деталях — у квітах, у тиші, у людях — і є справжні Володіївці. Село, яке не поспішає, але живе.
Також читайте, як на Вінниччині відновлюють пам’ятник родині, яка втратила на війні п’ятьох синів. Та як у Барі колишню їдальню цукрового заводу перетворять на продуктовий магазин.
Фото Мар’яна Махан-Гуцал