Третій рік поспіль родина Віталія Черниша живе з невимовним болем втрати. Війна назавжди змінила життя великої сім’ї, зруйнувавши плани, мрії та сімейний затишок. Життя захисника обірвалося 27 грудня 2023 року о 16:00 поблизу Мар’їнки на Донеччині. Віталію було 42 роки.
– Це – неймовірно, але правда – за сотні кілометрів від дому я відчула його смерть, – згадує дружина воїна Наталія Володимирівна. – Того дня не могла собі місця знайти, було дуже тривожно на душі. Кільканадцять разів надсилала есемески до Віталія і його побратимів, та ніхто не відповідав. Під вечір сильно запекло в грудях, глянула на годинник – шістнадцять нуль-нуль. Зрозуміла – щось сталося, але відганяла від себе думку про найстрашніше. Наступних чотири дні я жила в невідомості: люди готувалися до відзначення Нового року, а ми були в тумані… Той душевний стан важко зараз передати словами. Його потрібно було просто пережити – не зійти з глузду, не впасти у відчай… І тільки 30 грудня зателефонував побратим чоловіка Андрій і сказав: «Вибачте, Віталія нема…».
Наступного дня родина отримала офіційне сповіщення про загибель військовослужбовця.
– До останнього я не вірила, що свою дитину вже ніколи не зустріну живою, – каже мама Віталія Галина Вікторівна. – Хапалася за соломинку – може це якась помилка і він прийде додому і з порога привітається «Привіт, мамо…». Син повернувся, але тільки «на щиті»… Якби його ховали в закритій труні, то б і до сьогодні мене терзали сумніви. А так… Я кожного дня перечитую наше з ним спілкування по телефону і не знаходжу хоч маленького натяку на те, що він боїться, що йде не тим шляхом… Його могли не взяти в армію, бо вважався моїм опікуном як інваліда другої групи по зору з дитинства, але він мені ще в лютому 2022 року сказав: «Мам, як я буду дітям своїм в очі дивитися, коли Україна переможе, а я за мамину спідницю ховався…». І ми вже цієї теми вдома не обговорювали.
За словами дружини, Віталій завжди цікавився історією України та багато розповідав про неї своїм дітям.
– Віталік був у нас справжнім патріотом, – додає Наталія. – Дуже сильно цікавився історією нашої країни, про що постійно розповідав синочкам. Все, що знав, обов’язково і їх навчав. Чоловік завжди повторював: «Я тут, щоб мої сини росли спокійно, щоб до мого дому не прийшли тяжкі вороги і не зробили те, що в Бучі».
Віталій Черниш служив у складі 46 окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ. Разом із побратимами брав участь у бойових діях на Херсонщині, Донеччині та Запорізькому напрямку.
– Мій коханий, мій янгол зі своїми побратимами пройшли майже всю лінію фронту. Звільняли правобережжя Херсонщини, захищали Бахмут, Соледар, воювали на Запорізькому напрямку, а загинув у районі села Мар’їнка на Донеччині…
У війську Віталій мав позивний «Бармен».
– Йому хотіли дати «Вінниця», але він сказав, що це дуже очевидно і сам собі придумав «Бармен». Чому так? Бо в перекладі з англійської «men» – чоловік, а він з Бару. Побратими завжди з ним жартували: якщо ти «бармен», то наливай. А взагалі, для нього всі його побратими – це була ще одна велика сім’я. Перебуваючи перший раз у відпустці друзі йому казали, що може б ти залишився вдома, на що він відповів: «Я не можу. Я не залишу своїх хлопців там. Ми стільки пройшли вже. Ні! Я ж з ДШВ! Ми завжди перші, а хто як не ми!..»
Історія знайомства Наталії та Віталія розпочалася ще у студентські роки. Вона навчалася на четвертому курсі Барського автодорожнього технікуму, а він, випускник цього ж закладу, приїхав на змагання зі східних єдиноборств.
Після пів року стосунків пара створила сім’ю. Згодом у подружжя народилися двоє синів — Іван та Андрій.
Віталій дуже любив місто Бар і мріяв про власний будинок. У 2017 році родині вдалося придбати житло, яке чоловік власноруч ремонтував. Особливим захопленням захисника був виноградник — на своїй ділянці він вирощував 17 сортів винограду.
Навіть перебуваючи на фронті, Віталій цікавився господарством та давав дружині поради щодо догляду за рослинами. За словами рідних, військовослужбовець неодноразово ризикуючи життям евакуйовував поранених і загиблих побратимів на БТРі. Свій останній бій він прийняв 27 грудня 2023 року.
3 квітня 2024 року Указом Президента України Віталія Черниша посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Нагороду отримали мама, дружина та сини загиблого захисника.
– Мій коханий не був романтиком, але любив робити сюрпризи, – згадала наостанок Наталія. – Наче відчуваючи вічну розлуку, він замовив мені по інтернету оригінальний подарунок – посудомийну машину, сповіщення на яку я отримала з Нової пошти 31 грудня 2023 року. Віталій тоді вже був на небесах…
Автор тексту Віктор Зеленюк, ексклюзивно для Жмеринка онлайн. Світлини надані автором.