Холодно-сльотавого 20 грудня 2023 року жителі села Хоменки провели в останню земну дорогу свого земляка — воїна-захисника України Руслана Антименюка. Без батька залишилися маленькі донечки Катеринка і Даринка, без чоловіка — дружина Юлія, без сина — батьки Василь Михайлович і Галина Володимирівна, без брата — Сергій та Максим.
– Той незабутній день назавжди вкарбувався в моє серце, – згадує дружина Юлія Володимирівна. – Тоді плакало небо і наші душі рвалися від туги й душевного болю. Життя мого коханого чоловіка забрала ця клята війна, він заплатив найвищу ціну за те, щоб ми могли жити, дихати, ростити дітей, прокидатися вранці і радіти кожному новому дню…
Руслан Антименюк народився 4 червня 1987 року в дуже гарній та працьовитій сім’ї, де зростали чесними і порядними троє хлопців. Він був середущим сином. Закінчив 11 класів Хоменківської середньої школи, під час строкової служби був прикордонником. Потім працював на будівництві в Україні та за кордоном.
– В 2008 році ми познайомилися з Русланом на дискотеці, хоч до цього навчалися в одній школі, але я була молодшою від нього на три роки. Наступного року ми одружилися, потім купили будинок і чоловік дуже гарно облаштував наше сімейне гніздечко. Ми мали багато планів радіти простим речам мирного життя – пробурили свердловину, посадили малину…
В 2014 році Руслана забрали в АТО і майже рік він захищав кордони України в Донецькій області. В 2015 році у нас народилася донечка Катруся, а в 2018 році — Дашуня. Це було наше найбільше щастя, бо ми дуже довго просили у Бога дітей. Руслан мав багато гарних рис турботливого батька та люблячого чоловіка. Попри свою зайнятість, завжди знаходив вільну хвилинку, щоб побути поруч з дітками й побавитися з ними.
Та, на жаль, нашу сім’ю не оминула широкомасштабна війна, яка застала Руслана в Києві. 24 лютого 2022 року о 6.30 він зателефонував мені і сказав: «Юльчик, вмикай телевізор і послухай жахливі новини…». Того ж самого дня ввечері чоловік з великими труднощами добрався додому. Спочатку він був у складі групи місцевої територіальної оборони, а 19 липня 2022 року його мобілізували в ЗСУ…
Уже через тиждень солдат Руслан Антименюк був на передовій у Харківській області, служив кулеметником 1-го відділення взводу вогневої підтримки 2-ої стрілецької роти військової частини 7085. Перебуваючи на позиції, отримав контузію, травму коліна, переніс складну операцію, лікувався в госпіталях Дніпра і Вінниці. Після поранення повернувся до побратимів, бо для нього захист рідної землі був не просто гучними словами, а життєвою потребою захисту від окупантів своїх дітей та рідних людей.
13 грудня 2023 року Руслан мав привітати з днем народження доньку Катрусю, але не вийшов на зв’язок. Наступного дня Юлії зателефонували з військової частини і сказали, що життя її чоловіка обірвалося в районі населеного пункту Підлиман, Харківської області…
На похорон Руслана Антименюка тоді відпустили зі служби його старшого брата Сергія та батька Юлії, Володимира Григоровича, які воюють з перших днів війни і досі перебувають на фронті.
– Мій чоловік не удостоївся високих бойових нагород, але він не менше за своїх побратимів ризикував життям задля всіх нас. Ми не маємо права забути про його жертовність, про справжню ціну свободи. Це був шлях великого патріота України, який знав, що таке честь. Він пішов на війну сильним і здоровим, з великою вірою у нашу перемогу, а повернувся «на щиті». Вічна йому слава і пам’ять!
Автор Віктор Зеленюк для Жмеринка онлайн. Світлини надані автором.