Роман родом із Вінниці. Йому 41 рік. До початку повномасштабної війни він жив спокійним життям і розвивав власну справу: займався будівництвом металокаркасів та виготовленням кузовів для самоскидів. Під його керівництвом працювало сорок людей, і майбутнє здавалося передбачуваним. Напередодні вторгнення він готувався до масштабного проєкту, який мав підняти його компанію на новий рівень. Роман виграв тендер на будівництво великого об’єкта в Запоріжжі — там, де згодом йому довелося воювати.
25 лютого 2022 року чоловік прийшов до військкомату без жодних вагань. Його рішення було твердим, попри здивування знайомих.
«Мене питали: навіщо йдеш воювати? Ти ж багатодітний батько, тебе не заберуть! А я відповідав: саме тому і йду — бо в мене четверо дітей», — згадує Роман.
Його військовий шлях почався у «Добробаті». Чотири місяці на Херсонщині стали першим бойовим досвідом, тоді ж він отримав поранення та проходив реабілітацію. Здавалося, можна повертатися до мирного життя. Та новина про ракетний удар росіян по Дніпру, який забрав життя десятків мирних людей, зокрема дітей, стала для нього переломним моментом. Він зрозумів: залишатися осторонь не має права.
Серед десантно-штурмових військ служило багато його друзів і знайомих, тож вибір був очевидним — приєднатися до них. Так Роман потрапив до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, де виконував завдання розвідника-снайпера та брав участь у боях на Запорізькому напрямку. Тут він отримав позивний «Шеф» — за здатність ухвалювати виважені рішення і брати відповідальність у складних ситуаціях.
На початку 2024 року Роман звільнився зі служби й спробував повернутися до бізнесу. Та більшість працівників його колективу також пішли на фронт, і відновити роботу не вдалося. Водночас він сам не міг відпустити думку про армію.
«Часто ті, хто пройшов війну, не знаходять себе у цивільному житті. Думками ти залишаєшся там — із побратимами, на передовій», — пояснює він.
Згодом Роман відвідав один із підрозділів Могилів-Подільського прикордонного загону. Спілкувався з військовими, дізнавався про службу й остаточно вирішив: він має бути поруч із ними. Сьогодні «Шеф» — прикордонник. Він знову у строю, тепер із новими побратимами, але з тією ж метою — боронити країну.
Попри військову службу, Роман лишається турботливим чоловіком і батьком. У вільні хвилини він грає на гітарі, адже музика для нього — джерело натхнення. Ще одна його пристрасть — кулінарія: Роман із задоволенням готує для своєї родини. Каже, що саме за сімейним столом найбільше відчуває спокій і щастя — той мир, за який щодня бореться у військовій формі.
