У Жмеринці триває щотижнева ініціатива, що об’єднує родини військових, які зникли безвісти або перебувають у полоні. Онлайн-видання «Жмеринка онлайн» поспілкувалося із засновницею акції Оксаною Калантирь, щоб дізнатися, як народилася ця спільнота, чим живуть її учасники та як вони допомагають не лише одне одному, а й військовим на передовій.
Акція проходить щонеділі о 11:00 поблизу Майдану Українських Героїв (біля колишнього БНТ/ДКЖ) і триватиме доти, доки війна не завершиться і всі захисники не повернуться додому. Сюди приходять матері, дружини, сестри та рідні воїнів, аби підтримати одне одного, разом помолитися, поділитися новинами та нагадати громаді про тих, хто досі не повернувся. Долучитися може кожен охочий — для координації створено спільноту у Viber.
Поштовхом до створення ініціативи стала особиста трагедія організаторки.
«Війна йде давно, діти в нас пропадають давно. У мене в 2024 році, у 12-му місяці, зник син. Мені було дуже тяжко, я довго не могла прийти до тями і допомоги не було, ось я й вирішила, що потрібно наших всіх зібрати докупи. Нас вже 143 людини. Нам легше, ми можемо один одному подзвонити, ми кожному допомагаємо», — розповідає Оксана.
Окрім щотижневих зустрічей, учасники організовують збір теплих речей для військових: шкарпеток, рукавичок, устілок, грілок та інших необхідних у холодну пору предметів. Частину шкарпеток жінки в’яжуть власноруч, вкладаючи у кожну пару турботу та тепло. Передають і дитячі малюнки, які дарують воїнам частинку домашнього затишку.
Спільнота активно підтримує військові підрозділи, зокрема 120-ту бригаду 170-го батальйону (Жмеринський), передаючи зібрані речі, смаколики та малюнки.
«Ми вважаємо, що нашим хлопчикам буде приємно взяти носок: в одному — іграшка, а в другому — якась шоколадка або гуліверчик. Щоб вони не просто носки одержали, а щоб отримали і від нас хоч частинку тепла», — ділиться Оксана.
Під час самих акцій учасники вшановують захисників хвилиною мовчання, виконують гімн України, читають молитви за безвісти зниклих і тих, хто нині боронить країну. Кожен може поділитися історією своєї рідної людини. Після цього родини виходять до дороги з плакатами та фотографіями — водії сигналами підтримують їх, а відчуття єдності огортає всіх присутніх.
Організатори намагаються робити кожну зустріч особливою. Наступну акцію планують провести у День закоханих, додавши символічні червоні серця та тематичні елементи.
«Ми стараємося, щоб кожна акція хоч трішки чимось відрізнялася. На цій будемо вішати своїм дітям червоні сердечка, пускати у небо серця. Це буде дуже красиво», — каже Оксана.
Такі зустрічі стали для родин не лише способом привернути увагу до проблеми, а й місцем взаємної підтримки та надії, де кожен учасник відчуває, що не залишений сам на сам зі своїм горем.
