У селі під Баром діє приватна конюшня «Банкура». Її власниця — Анна Кобильнік, яка понад десять років присвятила своє життя коням. Сьогодні вона має сім копитних, катає охочих верхи, організовує фотосесії та ділиться любов’ю до тварин із усіма, хто приходить до неї в гості.
Дитяча мрія, яка стала реальністю
Анна Кобильнік уперше сіла на коня у п’ятирічному віці.
«Я любила цих добрих великих тварин із дитинства. Гралася іграшковими кониками, обожнювала їздити верхи. І вже тоді знала — колись у мене будуть власні коні», — згадує Анна.
Свій шлях вона почала як коновод-наїзник у кінно-спортивному клубі «Магнат», де також навчала їзди. Згодом працювала на базі відпочинку «Гутка» на Хмельниччині. Здоров’я не дозволило професійно займатися спортом, але мрія мати власну конюшню залишалася.
Народження конюшні «Банкура»
Перших коней Аня купувала ще тоді, коли жила з батьками. Згодом, коли разом із чоловіком оселилася у власній хаті, коні переїхали з нею. Та сімейне життя не склалося, і зараз вона сама доглядає за кіньми.
Сьогодні у конюшні — семеро коней. Двоє з них мешкають у батьківському подвір’ї, решта — біля дому Ані.
Особливе місце займає кобила Банкура, яка й дала назву господарству.
«Ми познайомилися на моїй колишній роботі. Коні там боялися людей, але Банкура сама підійшла до мене, взяла яблуко з рук. Потім дозволила надіти вуздечку. З того часу ми разом», — розповідає Анна.
Згодом вона викупила кобилу за 22 тисячі гривень, врятувавши її після хвороби. Відтоді Банкура подарувала господині двох лошат, серед яких — молодий кінь Стрімкий.
Чотириногі друзі: Адель, Фліка та Оріон
На полі біля дому пасуться ще три коні: темно-гніда поні Адель, рудо-ряба кобила Фліка та кінь Оріон. Адель і Фліку Анна купила у «Коні-Поні Клубі» у Вінниці, обом уже по 13 років. Оріон же допомагає не тільки у катанні людей, а й у господарстві — перевозить дрова та оре город.
Анна добре знає потреби своїх улюбленців:
- годує їх тричі на день сіном, буряками, яблуками й морквою;
- регулярно поїть і миє;
- стежить за копитами, підрізаючи їх, але не кує, адже підкови потрібні лише спортивним коням або тим, які часто ходять асфальтом;
- для кожної тварини враховує фізичні можливості — поні можуть носити до 40 кг, коні — від 65 до 150 кг залежно від ваги.
«Правильний догляд — це довге й здорове життя коня. Вони можуть жити до 40 років, і для мене важливо, щоб мої друзі були щасливими», — каже Анна.
Сьогодні конюшня «Банкура» — не лише хобі, а й справа життя.
Анна катає відвідувачів верхи (500 грн за годину), організовує фотосесії та навчає верхової їзди. Найбільше гостей приїжджає в теплу пору року.
«Люди приїжджають, щоб відчути спокій і силу коня. Для когось це терапія, для когось — новий досвід. А для мене — ще один спосіб ділитися любов’ю до тварин», — з усмішкою додає господиня.
Час від часу Анна бере поні Адель чи інших коней у Бар, щоб катати дітей на площі. Анна доводить, навіть одна людина, вірна своїй мрії, здатна створити простір, який дарує радість іншим.
Ексклюзивно для Жмеринка онлайн текст підготувала Дар’я Берт.
Фото – автора та з особистого архіву Анни Кобильнік