Петриківський декоративний розпис – це мистецтво, яке поєднує в собі давні українські звичаї та сучасні творчі пошуки. У Барі є майстриня, яка не лише зберігає це ремесло, а й навчає йому інших. Це — Надія Ткачук.
«Я завжди була з олівцями та фломастерами в руках»
Надія з дитинства відчувала потяг до мистецтва.
«Коли приходили гості, у нас вже було традицією показувати мої альбоми й малюнки. Я завжди була з олівцями чи фломастерами в руках», — згадує вона.
Тому після школи дівчина обрала фах образотворчого мистецтва, а згодом продовжила навчання на факультеті мистецтв університету.
«Мене навчила подруга, а потім я навчала викладачів»
«В університеті про петриківський розпис ми лише побіжно чули. Викладача, який би показав техніку, не було. Але моя подруга з Черкас навчала цьому навіть викладачів! Саме вона мене і відкрила мені петриківку. З перших штрихів мене захопив цей стиль. Відтоді це моя улюблена справа», — каже майстриня.
Після університету Надія працювала в школі й ліцеї, поєднуючи педагогіку з материнством. Але згодом вирішила повністю присвятити себе мистецтву.
«Я розмальовувала навіть гарбузи на Хелловін»
За останні роки майстриня створила безліч робіт.
«Що я тільки не розписувала: новорічні кульки, стіни будинків, кухонні дощечки, скриньки, прикраси, блокноти, одяг, шопери… Найцікавіше — гарбузи до свята Хелловіна! А ще — гільзи від військових. Вони йшли на благодійні аукціони», — розповідає майстриня.
Одна з останніх її робіт — розпис стіни у класі ліцею №4, де вона колись викладала.
«Пензлики я роблю з шерсті кота»
Мало хто знає, що серійних пензлів для петриківського розпису немає.
«Для такої роботи потрібні дуже тонкі й м’які пензлики. Найкращі виходять із котячої шерсті. Тому мій кіт — мій головний помічник. Звісно, він ніколи не страждає, але до мистецтва долучається», — жартує Надія.
Писанкарство — родинна традиція
Окреме місце у творчості майстрині займає писанкарство.
«Я пишу писанки стільки, скільки себе пам’ятаю. Навчила мене бабуся. У нашій родині це було щорічною традицією. Я думала, що так є в кожній сім’ї, а виявилося — ні. Тому для мене це велика гордість — відроджувати і берегти писанкарство», — каже вона.
Цієї весни в Барському історичному музеї відбулася виставка, де представили понад 100 писанок ручної роботи Надії Ткачук.
«Директорка музею навіть сказала, що такої великої колекції вони ще ніколи не мали», — додає майстриня.
«Мрію про власний арт-простір»
«Я хочу мати власний простір у народному стилі. Це має бути ніби українська хата — з рушниками, старовинним посудом, скринями. Там я б проводила заняття, відроджувала народні подільські розписи. Деякі речі для цього я вже маю, але часу завжди бракує», — ділиться вона.
«Це мій обов’язок»
Для Надії Ткачук її робота — не просто творчість.
«Як тільки ми напишемо останню писанку, як тільки востаннє заколядуємо — наші традиції зникнуть. Книги й перекази цього не врятують. Важливо показувати ремесло вживу, навчати дітей і дорослих. Мені б було соромно знати, як це робити, і перестати передавати людям. Тому я вважаю, що відроджувати традиції — це мій обов’язок», — підсумовує майстриня.
Ексклюзивно для Жмеринка онлайн текст підготувала Мар’яна Махан-Гуцал.
Фото з архіву Надії Ткачук