12 червня у Луко-Барській громаді відбулася подія, що пронизує серце: відкриття цифрового меморіалу нашому землякові — воїну-захиснику Андрію Орлику, який загинув у бою за Україну. Його життя — це шлях звичайного хлопця з села Зоряне, що став прикладом справжньої відваги, любові до Батьківщини й самопожертви.
«Це не просто памʼятна дошка. Це — живе нагадування про тих, завдяки кому ми маємо змогу жити, вчитися, кохати та мріяти», — зазначили організатори відкриття.
Дорога Андрія: від Зоряного — до фронту
Андрій Володимирович Орлик народився 27 листопада 1993 року в мальовничому селі Зоряне. Навчався у Луко-Барській школі, де його памʼятають як доброзичливого, активного, веселого хлопця. У 2010 році закінчив 11 класів. Педагоги згадують Андрія як світлу дитину, з відкритим серцем і великою любов’ю до життя.
«Завжди був першим, коли треба було допомогти, ніколи не стояв осторонь. Його посмішка — це те, що перше згадується», — каже одна з учительок.
Освіту здобув спочатку як слюсар-електромонтажник, згодом — як електрозварювальник у Барському професійному будівельному ліцеї. Працював у Польщі, у місті Обухів, а також у Вінниці, де був слюсарем-сантехніком у медичному закладі. Колеги згадують: професіонал, добрий друг, відповідальний працівник.
Війна змінила все. Але не змінила його серце
Попри те, що раніше Андрій не служив у Збройних Силах, він не вагаючись пішов добровольцем. Пройшов навчання у Житомирі та Великій Британії. Служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади — на самому пекельному напрямку, в районі Марʼїнки на Донеччині.
«Позивний “Рембо” дав йому побратим. За характер. За витримку. За сміливість. Андрій ніколи не відступав», — згадують товариші по службі.
Після поранення та реабілітації у Полтаві він знову повернувся на передову. Знав: має бути там, де найбільше потрібен.
30-річний стрілець-снайпер загинув у бою за село Новомихайлівка Покровського району. Його смерть — героїчна, як і його життя.
Цифровий меморіал — щоб памʼять жила
У Луко-Барській школі, де навчався Андрій, сьогодні встановили цифровий меморіал. Це не лише шана — це спосіб зробити памʼять видимою для майбутніх поколінь. Діти можуть дізнатись, хто був Андрій Орлик, який шлях пройшов, за що загинув.
«Ми хочемо, щоб кожен учень знав: герой — це не хтось далекий. Це наш сусід, наш однокласник, наш брат», — каже директорка школи.
Андрій Орлик — це не просто імʼя у списку полеглих. Це життя, яке вибороло нашу свободу ціною найвищої жертви. Нехай його шлях буде дороговказом. Нехай у кожній домівці буде місце для памʼяті.
Вічна слава Герою. Слава Україні.
Фото з сторінки Барської міської ради.