У селі Чемериси-Барські, що на Жмеринщині, старенька мазанка майже столітньої давності стала справжнім символом родинної пам’яті, любові та незламності. Хаті, що стоїть на самому краю села, близько 100 років, і нині вона знову наповнена життям — попри війну, біль і втрати.
Як пише видання Press Point, господиня оселі — Юлія Ружанська — розповідає, що будинок належав її прадідові Станіславу Мандигрі, який придбав його у 1920-х роках. Історія цієї родини — дзеркало життя українських селян у минулому столітті: голодомор, війна, окупація, втрати… У найтяжчі часи жінки готували хліб з дерті, аби вижити, а майно забирали то комуністи, то німецькі солдати.
Попри важке минуле, у цій хаті завжди було місце для пісень, свят і тепла. Юлин прадід мав сильний голос, запис його співу досі зберігається в родині. Саме тут збиралася велика сім’я на Різдво, Великдень чи іменини. Після довгого занепаду, хату відновили Юля та її чоловік Віталій Рудий. Новобудову почати не вдалося — і нині саме стара мазанка стала домом.
Зараз тут мешкає не лише Юля з дітьми, а й сови на горищі. Подружжя власноруч рятувало дім: лагодили дах, розчищали двір, підтримували глиняні стіни. В хаті — сучасний інтер’єр, дров’яне опалення, кухня з газовим балоном і зручності на вулиці. Щороку дім треба перемащувати — традиційна українська хата потребує турботи.
Та найважчим випробуванням стала війна. З 2015 року Віталій пішов добровольцем на фронт і досі боронить Україну. Юля чекає його вдома, зберігаючи побут, історію та пам’ять. На стіні — його бойові нагороди поруч зі старими фото бабусі й дідуся.
«Моя бабуся завжди казала: не дай Бог війни. А я чекаю чоловіка з фронту…», — ділиться Юля.
Навіть із Краматорщини Віталій привіз Юлі кота, який нині бігає по двору. У цій хаті час зупинився, щоб залишити місце для тепла, вірності та тиші, якої так бракує у час війни.
Фото: Дар’я Берт