На Вінниччині хати розмальовують як 100 років тому: підсумки симпозіуму “Мальована хата”

Подільське село Іванівці Барської громади знову зажило кольорами та живою енергією мистецтва. З 21 липня тут проходив симпозіум народного малярства «Мальована хата» — щорічний творчий проєкт, що вже став символом культурного відродження.

Упродовж п’яти днів вісім художників з різних куточків Вінниччини розмальовували місцеві об’єкти у традиційному подільському стилі. Зупинка, школа, альтанка біля дитсадка, стара глиняна хата, брами й паркани — усе стало полотном для яскравих орнаментів, що поєднують барвисті квіти, елементи Барської кераміки та народні мотиви.

— Ми хочемо не просто прикрасити село. Ми повертаємо людям пам’ять про автентику, яка колись була у кожному дворі, — каже ініціатор проєкту, скульптор і митець Микола Крижанівський. — Навіть у складні часи українці прагнули краси: малювали миски, вишивали рушники, оздоблювали хати. Це — частина нашої сили й ідентичності.

Симпозіум «Мальована хата» проводиться ще з 2012 року і кожного разу відкриває нові локації. Для митців це не лише мистецький простір, а й спосіб бути ближчими до людей. Художники розповідають, коли малювали зупинки, люди підходили, дякували, ділилися історіями, пригощали морозивом. Усе село дивилось, як змінюється його обличчя. Це і є найкраща рецензія на їх роботу.

Коли хата — не просто хата

Відновлення настінного малярства — не просто про красу. Це збереження ідентичності, яке набуває нового сенсу у час війни. Орнаменти на стінах тут не декоративні — це діалог поколінь, де через колір, лінію, символ промовляє Поділля.

— Українці завжди прагнули краси в побуті, — додає Крижанівський. — І зараз, коли багато хто втомлений, розгублений, навіть знесилений — важливо знову дарувати людям щось світле. Хай буде хоч трохи радості — навіть у розписі воріт чи альтанки.

Симпозіум у Іванівцях — це приклад того, як можна об’єднати громаду навколо ідеї. Митці, місцеві жителі, діти, старші люди — усі стали частиною процесу. Тут не було поділу на «глядачів» і «художників». Тут була співтворчість.

Яскраві візерунки ще довго тішитимуть око. А сам симпозіум — надихає інші громади до подібних ініціатив. Адже українське мистецтво — не лише в музеях. Воно може жити на кожному паркані.