Як миттєво біжить час, як швидко минає життя. Ще ніби вчора Олександр Ринкевич був серед нас, а вже більше трьох років — Ангел на небесах. У мирному житті він працював конструктором ПрАТ «Барський машинобудівний завод», а на війні став сапером. І до сьогодні його пам’ятають на підприємстві та згадують добрим словом.
«З такими людьми, як Олександр, ми пов’язували майбутнє нашого колективу, — каже головний конструктор заводу Олександр Кондратюк. — Він був метикуватим, грамотним і перспективним спеціалістом, без нього осиротіла наша конструкторська служба. Важко знайти слова втіхи батькам, дружині, дітям, сестрі. Неможливо загоїти їхній біль від втрати дорогої людини. Нехай наш світлий спомин про нього стане сильнішим за смерть. Сили і терпіння нам усім пережити це горе…».
Олександр Ринкевич народився 30 січня 1980 року в місті Бар у сім’ї, де батько, Віктор Мар’янович, усе життя трудився у кузні машинобудівного заводу, а мама, Галина Миколаївна, працювала медичною сестрою хірургічного відділення та реанімації районної лікарні. У сім’ї є старша донька Оксана. Вихованням онука опікувалися також бабусі Таїса та Віра.
У 1987 році майбутній захисник України пішов до першого класу Барської ЗОШ №1, а після 9-го класу вступив до Барського автомобільно-дорожнього технікуму, згодом — до Вінницького національного технічного університету на факультет інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії. З 2003 року його доля пов’язана з Барським машинобудівним заводом. Спочатку він працював помічником, потім різальником, а згодом — інженером-технологом на лазерній установці.
У 2016 році добровільно став у ряди учасників АТО. Три місяці проходив навчання на Яворівському полігоні під командуванням старшин-інструкторів НАТО, отримав спеціальність «сапер-розвідник» і був направлений на службу до 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Згодом підрозділ передислокували з Одеси на Донецький напрямок, де воїни займалися розмінуванням територій. Це були райони Волновахи, Новотроїцького та інші населені пункти.
За час служби командир відділення Ринкевич вдосконалював саперні знання у Кам’янець-Подільському навчальному центрі. Але свою роботу називав «нудною і паперовою», бо потрібно було складати акти та відповідно до інструкцій списувати витрачені матеріали. У 2019 році він повернувся додому і продовжив працювати у конструкторському відділі Барського машинобудівного заводу. За участь в АТО Олександр Ринкевич був нагороджений численними відзнаками.
«Після горнила АТО він знову потрапив у свою творчу стихію, — каже Олександр Кондратюк. — У нього була чудова просторова уява, і він умів бачити наперед кінцевий результат виробу. У складі групи конструкторів Олександр Ринкевич брав участь у розробці та проєктуванні станції сортування твердих побутових відходів і металевих контейнерів для сміття, представляв завод на численних престижних виставках».
«Наше знайомство із Сашею відбулося ранньою весною 2012 року у рейсовому автобусі з Бару до Вінниці, — розповідає дружина Олександра Ринкевича Тетяна. — Ми зустрічалися пів року, встигли подорожувати багатьма історичними місцями України, а згодом створили сім’ю. У нас народилися донька Ірина та син Ігор. Саша завжди був моєю опорою, умів робити всю роботу: від чоловічої — відремонтувати чи прикрутити, до жіночої — приготувати їсти. Він міг грядку прополоти, картоплю посадити чи викопати… Був майстром на всі руки. Ми побували у п’яти старовинних замках і фортецях України та на лицарських турнірах у Меджибожі й Хотині. Встигли разом із дітьми поїхати у тур по семи відомих місцях Херсонщини. Зараз половина цих територій окупована ворогом, і невідомо, чи скоро ще побачимо Асканію-Нову й Олешківські піски…».
Саша мріяв жити у вільній, процвітаючій країні без корупції. Він був дуже принциповим. Хотів бачити, як ростуть його діти, прищеплював їм любов до природи та рідної України.
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Олександр з першого дня пішов добровольцем на війну. За розподілом його направили до 61-ї резервної бригади інженерно-технічних військ, що дислокувалася в Одесі. Неодноразово відряджався на Херсонський напрямок, виїжджав на «нуль» із розвідниками для розмінування.
«Спочатку від нього були дуже короткі повідомлення: “У мене все добре…”. Де саме він служить і з ким — я не знала. Коли п’ять днів не виходив на зв’язок, у відчаї знайшла номер командира роти, який сказав: “Ваш чоловік живий, але зараз виконує бойове завдання…”. 22 липня 2022 року Саша несподівано приїхав у Бар у відрядження. О шостій вечора зайшов до хати, а вранці ми провели його до КПП військової частини. Він казав, що у вересні отримає десятиденну відпустку. Але ми не дочекалися тієї зустрічі…».
Земне життя старшого солдата, командира інженерно-саперного відділення військової частини А3425, люблячого чоловіка, дбайливого батька, вірного друга та товариша Олександра Ринкевича обірвалося 19 серпня 2022 року біля села Тернівка Миколаївської області. Група воїнів отримала наказ розмінувати дорогу для проходу піхоти. Відвівши підлеглих на безпечну відстань, він почав сам знешкоджувати міну. Раптово стався вибух. Сапер отримав множинні ушкодження внутрішніх органів та кінцівок і помер під час евакуації.
Похований на Алеї Слави в місті Бар. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Через жорстокість війни Олександр Ринкевич залишив рідну землю й родину, але продовжує свій бій у рядах Небесного Легіону. Живе його справа, житиме пам’ять і глибока людська шана за самовідданість і героїзм. Олександр був мужньою людиною і справжнім Героєм. Таким він для нас і залишиться. Вічна йому слава і пам’ять.
Автор Віктор Зеленюк, ексклюзивно для Жмеринка онлайн. Світлини надані автором