Село Ялтушків Барської громади зараз переживає непрості часи. З діючих підприємств на його території залишилося лише ТОВ «Краєвид Поділля». Інші об’єкти були розграбовані або розікрадені. Одним із найбільш відчутних ударів стало закриття місцевого цукрового заводу. Цехи і склади були розібрані, будівлі зруйновані, обладнання вивезене. Заводська труба, яка раніше була символом підприємства, теж підірвана та розібрана.
Про це повідомляє журналіст “Жмеринка онлайн”, Віктор Зеленюк.
За історичними даними, Ялтушків у ХІХ столітті мав винокурню, броварню та цегельню, але до кінця століття вони вже не діяли. Натомість цукроварня розширювала виробництво: у 1898 році відкрили селекційну станцію, у 1902 – цех для виготовлення рафінаду. До 1913 року завод щорічно виробляв близько 500 000 пудів цукру-піску і 800 000 пудів рафінаду. Для доставки сировини проклали одноколійку від залізничної станції «Бар», а щодня курсувала пасажирська дрезина на 20 місць.
Завод, заснований у 1860 році, у найкращі часи забезпечував роботою понад тисячу працівників. Він пережив революційні події та Другу світову війну, проте не витримав недбалого господарювання сучасних власників. Зникли не лише виробничі об’єкти, а й соціальна інфраструктура: їдальня, клуб, бібліотека. Територія заводу перетворилася на руїни серед самосійних дерев і чагарників.
У 2002 році підприємство офіційно ліквідували. Місцеві мешканці реагували по-різному: хтось намагався врятувати завод, інші – крали цеглу, метал, дошки. Кажуть, що й тодішні керівники районних організацій вивозили обладнання, кутники, швелери та фундаментні блоки.
До 2000 року директором заводу був Валентин Золовський. Через дружину Олександру Михайлівну він розповів:
– Ми мали тоді великі плани. Розпочали капітальну реконструкцію заводу і будівництво цеху з випуску цукру-рафінаду, готовність якого складала майже 80%. Уже завезли нове італійське обладнання, залишалося тільки встановити його. Але зверху надійшла команда: «Всі роботи на заводі зупинити!» Потім обладнання вивезли в невідомому напрямку. Це був старт дерибану заводу… Сотні людей втратили роботу.
Олександра Михайлівна додає:
– Ми мешкаємо в квартирі поруч із територією заводу. Чоловік пройшов шлях від інженера до директора і пропрацював на посаді 14 років. Дуже боляче дивитися щодня на залишки підприємства. Тут зараз смітник, де плодяться дикі кабани, лисиці та козулі.
Подібна доля спіткала й інші цукрові заводи регіону: Барський, Вищеольчедаївський, Деребчинський, Соснівецький, Вендичанський у колишніх Барському, Мурованокуриловецькому, Шаргородському та Могилів-Подільському районах.
Автор Віктор Зеленюк, ексклюзивно для Жмеринка онлайн. Фото автора