Захоплення вишивкою стало втіхою і частиною життя завідуючої сільським клубом села Васютинці Барської громади, знатної майстрині голки і нитки, хранительки подільських традицій Валентини Миколаївни Гончарук. Не проходить і дня, аби жінка не бралася за улюблену справу. Її роботи – це не просто вишивка. Вона вкладає у них свої почуття і мрії, виконує їх із майстерністю та художнім смаком.
З Валентиною Гончарук журналіста Жмеринка онлайн, Віктора Зеленюка познайомила менеджер з соціальної роботи ТОВ «Краєвид Поділля» Юля Ткачук, яка розповіла, що вперше бачила таку рукотворну красу і була надзвичайно захоплена: усе зроблено вручну й усе – з душею!
«Її майстерність – це продовження знань, які з покоління в покоління передавалися з матері до доньки. І кожен виріб – це спосіб зберегти та передати далі те, що робить нас українцями…Вишиваний світ пані Валентини – це тиша, спогади, оберіг. Це душа, вкладена в кожен стібок. В основному вона вишиває у техніці, що нині стала справжньою рідкістю, – низинка. Цей стиль, що прийшов із центрального Поділля, вимагає особливої уважності й досвіду. Низинка – це лаконічність, графіка, стриманість і водночас глибина. Горизонтальні стібки, без блиску й розмаїття кольорів, зате – з абсолютною гармонією. Усе на своєму місці. Така вишивка, як тиха молитва: врівноважена, щира, сповнена душевного тепла…».
Валентина Миколаївна за фахом бухгалтер, але за обраною спеціальністю не працювала – не могла знайти робочого місця. За порадою друзів влаштувалася апаратницею тодішнього Барського цукрового заводу. Потім чотирнадцять років трудилася техпрацівницею в колективі Луко-Барської середньої школи. За сумління в роботі, принциповість і відкритість душі її обрали головою профспілкового комітету школи. А коли в рідному селі Васютинці з’явилася вакантна посада завклубом, то із задоволенням змінила сферу діяльності на «культурний фронт».
– Це вже ближче було до мого творчого захоплення, – каже Валентина Миколаївна. – По-серйозному я почала вишивати з 2011 року. А перші стібки робила ще в далекому дитинстві під наглядом своєї, світлої пам’яті, мами Ганни Олексіївни. Кожна моя робота – це окрема історія. На один виріб іде в середньому від одного до двох тижнів – залежно від складності орнаменту, душевного настрою та домашніх господарських клопотів, бо ж тримаю ще корову і маю півтора гектара городу. А коли живим ще був чоловік Юрій, який помер п’ять років тому, то ми тримали і по дві-три корови і встигали всьому давати раду – разом господарювали, разом відпочивали і я мала час займатися улюбленою справою…
Вишивка – справа дуже особиста. Важливо, з яким серцем і думками сідаєш до нитки. Окрім рушників, майстриня створює й повноцінні українські строї: сорочки, спідниці, фартухи.
Попри всі життєві випробування, Валентина Гончарук – завжди з теплою посмішкою на обличчі. Такі люди – це світло. Її доброзичливість, щирість і світло в очах створюють навколо особливу атмосферу – наче вдома. А у творіннях рук майстрині сплітаються надія, віра і любов. Це те, що можна побачити, до чого доторкнутися і порадіти за таку красу. Це невидимий, але міцний зв’язок між минулим, теперішнім і майбутнім.
Автор Віктор Зеленюк, ексклюзивно для Жмеринка онлайн. Світлини надані автором.