Олександра Юрченко працює водійкою навантажувача-штабелера на Переробному комплексі Вінницької птахофабрики. Свою роботу вона називає «своєю справою» — без пафосу, але з відчуттям упевненості й стабільності.
«Мені подобається і процес, і команда, і умови праці. А головне — відповідальність, яку я щодня беру на себе», — розповідає Олександра.
Перший день, який пам’ятаєш роками
«Дату свого першого робочого дня я називаю без вагань — 9 травня 2023 року. Саме тоді я вперше вийшла на зміну вже у новій для себе професії. Якщо робота не подобається, такі дати швидко забуваються. У мене ж навпаки — скоро буде три роки, як я працюю на штабелері», — ділиться Олександра.
Сьогодні вона керує сучасною складською технікою, яка підіймає палети на висоту кількох поверхів. Це робота, що вимагає максимальної концентрації, точності та дотримання стандартів безпеки.
Родина та спільний вибір професії
На підприємстві разом з Олександрою працює її мама, Людмила. Вони виконують схожу роботу, але керують різною технікою: мама працює на меншому навантажувачі, а Олександра — на штабелері.
«Мама вже була працівницею Вінницької птахофабрики, але згодом вирішила змінити напрям і опанувати нову професію. Для неї навчання було складнішим, але вона впоралася. Ми підтримуємо одна одну і щиро радіємо успіхам», — говорить Олександра.
Шлях без чіткого плану
Родина Юрченків переїхала до села Четвертинівка у 2012 році, коли розпочала роботу птахофабрика. Після школи Олександра не мала визначеної професії й працювала на різних тимчасових роботах.
«Коли я звернулася на підприємство, мені запропонували посаду палетувальниці. Вирішальною стала розмова з інструктором Сергієм Штефанюком, який запропонував спробувати себе у новій ролі. Спершу я відмовилась. Думала, що це “чоловіча” професія, хоча водійські права на мотоцикл і автомобіль у мене вже були», — згадує вона.
Після двох змін палетувальницею Олександра зрозуміла, що хоче більшої динаміки та відповідальності, і сама подала заявку на навчання.
«Коли вперше сіла за кермо навантажувача, зрозуміла, що страх був зайвим. Усе виявилося логічним і зрозумілим», — каже Олександра.
Навчання, розвиток і новий рівень відповідальності
Навчання проходили 15 людей, більшість із них — жінки. Після успішних іспитів Олександру направили на дільницю замороженої продукції, де вона працювала на меншому навантажувачі, доки не отримала пропозицію перейти на штабелер.
«Я сумнівалась, бо це інша швидкість, інша висота і зовсім інший рівень відповідальності. Перші тижні стажування були непростими, але підтримка колег і довіра керівництва допомогли адаптуватися. З часом я зрозуміла, що добре відчуваю цю техніку і свою зону відповідальності. Це робота, яку я виконую впевнено і з задоволенням», — розповідає Юрченко.
Сьогодні вона працює на сучасному штабелері, отриманому підприємством безпосередньо із заводу, і є частиною логістичного ланцюга, від якого залежить безперебійна робота виробництва.
Цінності та сімейний приклад
«Багато в чому я завдячую батькові — прикладу відповідальності та внутрішньої стійкості. З початком повномасштабної війни він ухвалив рішення стати на захист країни й 7 березня 2022 року приєднався до лав ЗСУ, де служить і нині», — додає Олександра.
Родина підтримує з ним постійний зв’язок, а тема відповідальності й підтримки армії близька як для сім’ї, так і для колективу, в якому працює Олександра.
Можливості для всіх
Історія Олександри Юрченко показує, що професійний шлях не завжди починається з чіткого плану. У МХП навчають, підтримують розвиток і дають можливість спробувати себе в нових ролях — незалежно від статі чи попереднього досвіду.
«Якщо ви шукаєте стабільну роботу, офіційне працевлаштування, професійне навчання та команду, де цінують відповідальність і прагнення до розвитку, — долучайтеся до команди Вінницької птахофабрики», — закликає Олександра.