Місто Бар на заході Вінницької області — одне з найдавніших поселень регіону, із понад шестистолітньою історією. Ще у 1537 році польська королева Бона Сфорца придбала поселення Рів і перейменувала його на честь італійського Барі, де вона народилася. Місто перенесли на нове місце — на інший берег річки Рів, збудували фортецю. До сьогодні на високих берегах збереглися її сліди.
Утім, для багатьох барчан справжня історія міста — не лише про Бону Сфорцу, а й про їхнє власне життя: заводи, дитинство, танці, запахи та маршрути, що стали частиною щоденності. Історію міста в голосах мешканців, читайте в ексклюзивному матеріалі Жмеринка.онлайл.
Цукровий завод: серце індустріального Бара
Барський цукровий завод — одна з головних точок пам’яті. Заснований ще у 1900 році, він працював понад століття і встиг побачити і розквіт, і занепад. На початку ХХ століття тут уже було електричне освітлення — тоді як на інших підприємствах світили гасові лампи.
У 1918 році завод націоналізували. Після Другої світової його модернізували, і до 1980-х тут працювали понад 600 людей. У роки незалежності завод занепав: у 2001 році його викупили, та останній сезон переробки буряку відбувся у 2011-му. Остаточно підприємство зупинилось у 2012 році. Нині залишились лише руїни й охоронець, що ходить тією ж бруківкою.
«Уявіть: завод працює понад сто років. Я знайшов статтю 1948-го року — тоді шматок стелі обвалився просто на бухгалтера. Добре, що вижив», — розповідає охоронець.
Спиртовий завод: шанс на відродження
Ще одне важливе підприємство — Барський спиртовий завод. Історія його почалася ще у 1860-х роках. У ті роки це була проста винокурня з 12 працівниками. У 1956-му тут відкрили цех з виробництва хлібопекарських дріжджів. У радянські часи завод став одним із провідних у СРСР, а в 1990-х навіть освоїв випуск високооктанових добавок до пального (КОС), отримавши диплом конкурсу “Золота фортуна”.
Завод припинив роботу у 2009 році. Але влітку 2023 року підприємство викупила компанія “Джанні”. Сьогодні завод оживає: ремонтують будівлі, набирають працівників, налагоджують логістику. Це один із прикладів, як промислова спадщина може отримати нове життя.
Парк, танцмайданчик і дитячі спогади
Не менш важливе місце в пам’яті барчан — міський парк у центрі. Колись це була частина фортеці. Сьогодні — зелена зона відпочинку, де колись вирувало життя. У 1980-х роках там був великий танцмайданчик, який збирав молодь у вихідні.
«На цьому танцмайданчику проходили всі свята. Потім збудували сцену, там виступали колективи. Поруч була гойдалка, її крутили вручну, і дитячий майданчик з дерев’яними гірками», — згадує Вадим, мешканець міста.
Сьогодні залишки танцмайданчика вкриті графіті. Але парк все одно залишається важливою культурною локацією, де проходять концерти, театральні дійства, відкриті заходи для дітей.
Алея пам’яті й місця сили
На місці колишнього базару у 1985 році відкрили меморіальний комплекс — спочатку пам’ятник загиблим у Другій світовій, згодом — пам’ятні плити, потім додали танк і меморіал воїнам-афганцям. Тут щороку проходять урочистості, мітинги, згадують полеглих.
Це місце пам’ятають ще з радянських часів. Для багатьох — це місце, де вперше були на мітингу, несли квіти, чули голоси ветеранів.
Бар, який змінюється
Бар змінюється — як і вся Україна. Хтось повертається сюди з війни, хтось переїжджає з міст у пошуках спокою. Хтось лишився тут на все життя.
«Місто стало іншим. Більше аптек, магазинів, тротуарів. Посадили дерева, оновили дороги», — каже Лариса.
«Я любила кататись на санках у нашому парку. А на 9 травня завжди йшли до пам’ятника. Зараз усе інакше», — додає Наталя.
Сьогодні Бар — це місто, яке пам’ятає. Його історія — не лише в архівах, а й у живих голосах людей, які щодня проходять знайомими маршрутами.
Архівні світлини міста Бар з сторінки Сергія Попіка