Звичайна людина зі звичайного містечка на Вінниччині може зробити неймовірне — зберегти минуле у кадрі. Саме це вже багато років робить барський фотограф, краєзнавець і культурний ентузіаст Сергій Попік. Його Facebook-сторінка — наче віртуальний музей пам’яті, де кожна фотографія говорить більше, ніж підручник.
Від весілля в дев’ятому класі — до власного фотомузею
Сергій Львович Попік народився 26 грудня 1958 року в селі Шпирки, що на Вінниччині. Технічну освіту здобув ще за радянських часів, але душею завжди тягнувся до мистецтва. Уже в дев’ятому класі він позичив фотоапарат у друга — і зняв своє перше весілля. Відтоді фотографія стала не просто хобі, а способом бачити світ.
«До кінця школи я вже мав власну фотолабораторію. Потім була пауза — зацікавився радіотехнікою. Але до об’єктива знову повернувся у 2018 році, вже на пенсії», — згадує пан Сергій.
З того часу він активно знімає панорами, архітектуру, світанки — і викладає у Facebook справжні візуальні розповіді. У його кадрах — не просто вулиці чи будівлі, а емоції, настрій, час.
Від цифрового фото — до колекції у 20 тисяч історичних знімків
Під час повномасштабної війни фотографувати стало складніше — у публічному просторі людину з камерою сприймають насторожено. Тоді Сергій згадав про архівні знімки — і почав публікувати їх онлайн. Реакція не забарилася: люди почали надсилати власні фото, розповідати історії, ділитися родинними архівами.
«Назбиралось уже близько 15 тисяч фото, які мені надіслали, і ще 5 тисяч моїх власних. Близько тисячі з них я передав у музей. А ще я модератор групи “Барський історичний музей” у Facebook», — ділиться пан Сергій.
Сьогодні на його сторінці можна побачити листівки з 1907–1914 років, фото з 1930-х, будинки, які давно зникли з барського пейзажу. Історія оживає в кадрі.
Фотографія — як міст між поколіннями
Попік не лише зберігає історію — він допомагає її відтворити. Його фото використовують у книжках, музейних експозиціях, меморіальних проектах. Сам же фотограф ніколи не бере грошей за свої роботи — каже, що це справа серця.
«Якщо я знаю історію фото — описую сам. Якщо ні — прошу допомоги у підписників. У музеях буває складно: інформація часто залежить від геополітики. Але в інтернеті — іноді відповідь з’являється за годину», — розповідає краєзнавець.
Магія світанків і буденного
Сергій Попік — не лише «фотограф минулого». Він активно знімає сучасність — рибалку на світанку, звичайні вулички Бара, які в його кадрі виглядають по-новому. У його об’єктиві навіть покинутий будинок може виглядати як частина мистецького полотна.
«Кожен будинок, кожну вулицю можна сфотографувати красиво. Потрібно лише вміти бачити красу в буденному», — каже він.
В умовах війни, руйнування і втрати, ми часто недооцінюємо силу культури. А тим часом саме культура — це те, що залишиться, коли зникнуть навіть сліди війни. Фотографії Сергія Попіка — це спроба зупинити час, зберегти те, що зникає, і дати нам змогу побачити: наше минуле — це не пил у архівах, а живі історії, які ще можна розповісти.
Знайти фотографії Сергія Попіка можна на його особистій сторінці у Facebook. Щодня там з’являються нові знімки — і старі, і сучасні. А ще — тисячі коментарів і спогадів від людей, для яких ці кадри стали приводом згадати, подякувати, відчути.
Матеріал підготувала Дарина Берт, ексклюзивно для видання Жмеринка.онлайн
Фото з особистого архіву Сергія Попіка