У кожному українському селі ще можна побачити біленькі, мазані глиною хати. Вони стоять, мов мовчазні спостерігачі минулого, зберігаючи в собі тепло поколінь. Деякі ще населені, інші — залишились на самоті. Їхня історія — це частина нашої культурної ДНК.

Мазанка — не просто житло. Це місце, де народжувалися й помирали, де пахло пиріжками з печі й вранці роса змочувала босі ноги в саду. Вона зводилася на Схід — до сонця, щоб життя в хаті було світлим.

На Барщині мазанки будували з глини, дерева, каменю, а іноді — навіть з болотяної суміші з соломою. Камінь використовували ближче до Могилівщини, а глину — повсюдно. Робили вальки або самани, змішуючи.