На хуторі Мельники Северинівської громади Вінницької області старий водяний млин отримав нове життя. Будівля, зведена ще у другій половині ХІХ століття, сьогодні стала основою етно-оздоровчого комплексу «На Млині» – простору, де поєдналися історія, родинна пам’ять, зелений туризм і сучасні підходи до відновлення сільських територій.
Ініціатором проєкту став Юрій Зажирко – вінницький адвокат, колишній депутат Вінницької міської ради чотирьох скликань. Попри активну професійну діяльність, він реалізував давню мрію – відродити млин своїх предків, розташований на правому березі річки Рів, притоки Південного Бугу.
За словами Юрія Зажирка, млин був збудований орієнтовно у 1873 році як частина цілісного гідротехнічного комплексу – з греблею, насипом, ставом і окремим водним рукавом, який приводив механізми в рух за допомогою турбіни.
«Цей водяний млин побудували за вісім кілометрів від міста Бар. Разом із ним облаштували дамбу, ставок і систему подачі води. Млин належав поміщику, царському генерал-майору Данильчуку зі Стодульців. Будівля його маєтку збереглася до сьогодні – там зараз школа», – розповідає він.
З появою млина навколо нього почали селитися працівники. Так виник хутір Мельники, який налічував близько двадцяти садиб. Назва поселення безпосередньо пов’язана з млинарською справою, а більшість мешканців мали однойменне прізвище.
Родина Юрія Зажирка по материнській лінії жила і працювала на млині з моменту його заснування. Особливу роль у цій історії відіграв його дід – Григорій Дмитрович Семцов (1925–2016), знаний майстер і трудівник.
«Дід умів усе: працював із металом і деревом, був електриком, пічником. Саме йому Бог дав дар утримувати млин у робочому стані, коли він уже мав зникнути», – згадує Юрій Зажирко.
Навіть після занепаду водяного млина у 1980-х роках, коли через зношеність греблі зник ставок і життя навколо завмерло, дід не полишав думки відродити його. Завдяки його зусиллям млин певний час працював уже на електротязі, даючи борошно, крупи й олію для місцевих мешканців.
«Усі старі механізми він перебрав власними руками. Працював тут сам до 76 років», — розповідає Зажирко.
Після смерті діда млин остаточно зупинився. Більшість подібних споруд у регіоні тоді зникли назавжди. Проте у 2018 році Юрій Зажирко викупив напівзруйновану будівлю у ТОВ «Платани» і розпочав масштабне відновлення.
Ідею підтримали не всі. Частина знайомих сумнівалася у доцільності проєкту, однак знайшлися й ті, хто повірив.
«Якщо чесно, у мене теж були моменти розпачу. Але тодішня голова Стодулецької сільської ради Любов Голубенко знаходила слова, які повертали віру. Сьогодні я задоволений, що довів цю справу до кінця», – зізнається ініціатор.
Відновлювати млин у його класичному промисловому значенні команда не планувала – це було б економічно нерентабельно. Натомість зосередилися на зеленому туризмі, оздоровленні та культурній спадщині.
Спочатку проєкт розглядався як частина маршруту «Яблуневий шлях» уздовж річки Рів, а згодом органічно інтегрувався у паломницький маршрут «Подільський шлях Святого Якова» – від Вінниці до Кам’янця-Подільського.
Нині етно-оздоровчий комплекс пропонує:
- лазню на дровах і чан;
- корчму (шинок) з українською піччю;
- літню терасу та майданчик;
- мангальну зону і коптильню;
- власне виробництво цільнозернового борошна на крафтових жорнових млинах.
Інтер’єр закладу оформлений у традиційному стилі – з розписами, відтвореними за мотивами вишитих рушників бабусі Юрія Зажирка.
За кілька років комплекс став прикладом того, як родинна історія може перерости у сталий локальний бізнес. Сюди приїздять підприємці з різних регіонів, щоб перейняти досвід створення справи з нуля.
Проєкт не лише зберігає культурну спадщину, а й формує нову модель розвитку сільських територій – з робочими місцями, туризмом і повагою до минулого. Етно-оздоровчий комплекс на хуторі Мельники став живим доказом того, що відродження традицій може бути сучасним, життєздатним і потрібним людям.
Автор матеріалу – Віктор Зеленюк, ексклюзивно для Жмеринка онлайн.
Фото автора.